0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Володимир Єрмоленко – біограф думок
У львівській книгарні «Є» відбулася зустріч з Володимиром Єрмоленком і презентація його книги есеїв «Далекі близькі». Модерувала зустріч-презентацію Ірина Старовойт.
 
«Що це за книга «Далекі близькі»? – сам себе запитує Володимир Єрмоленко. – Ця книжка постала з розмов, бо у Могилянці я викладаю курс з філософії літератури, на якому, власне, і розповідаю про цих персонажів і цих авторів. Для мене було дуже важливо, щоб у книжці ці люди постали живими й тілесними, мали свої історії. Дуже часто у нас освіта відбувається так: ми читаємо якісь тексти, якісь ідеї, але не замислюємось, що ці думки виникли у певному часі у певний момент та у певних людей, які мали свої історії, когось кохали, з кимось дружили, хворіли. Пишучи про їхні ідеї, я намагався описати й біографію цих людей. Тут 12 есеїв про різних авторів від Жан-Жака Руссо до Гофмана, Мішле, Дерріда, Турньє і Казанови. Але це не лише біографії. Я хотів ставити якісь питання, які ставили нам життя цих персонажів. Мені здається, що всі ці автори, як і всі класичні автори, стикаються з якимось болем, з якоюсь нестачею у собі, з недоліками. І питання в тому, як вони реагують на ці недоліки, як вони долають їх, як вони мідь перетворюють на золото, а свої вади - на переваги».
 
«Мені здається, що творчість народжується з двох елементів. З одного боку – наша реакція на власні недоліки, як ми на них реагуємо, що ми з ними робимо, – продовжує Володимир Єрмоленко. – Це завжди питання нестачі та її компенсації. Але з іншого боку – це і питання багатства. Автор – це людина, яка перетворює нестачу на багатство. Письменник Жан-Жак Руссо, наприклад, боявся говорити на людях, дуже соромився людей. Але він приходив додому і починав писати. Він так хотів сказати те, що не зміг висловити під час усної розмови. Руссо народився з нездатністю говорити на людях у той час, коли це було архіважливо.  Або Гофман, автор «Кота Мура», «Еліксиру Сатани», «Крихітки Цахес», – людина, яка дуже соромилася свого тіла і вважала себе дуже некрасивим. У нього є фраза: «Я пішов до друзів і вирішив залишити тіло вдома». І звідси його естетика, де немає тіл, де вони перетворюються на якісь химерні речі, якими люди обмінюються. Гофман любить тему двійників, відображення у дзеркалі, людей, які це відображення втрачають. Або Сьюзан Зонтаґ і її текст «Хвороба як метафора», де вона говорить ніби не про себе. Це  дуже об’єктивований текст, там немає персонального «Я». Теза цього тексту – ми не маємо сприймати хворобу як якесь покарання і як наслідок певних дій. Ми маємо її сприймати лише як фізичну хворобу, і тільки так ми можемо її долати. Це результат власної боротьби авторки, бо вона двічі перемогла рак. У тексті немає Зонтаґ і її біографії. Але якщо ти береш щоденники авторки цього періоду, ти розумієш ці метафори хвороби як покарання, які вона критикує, бо вони там є. Це її метафори. Це її боротьба проти неї самої».
На зустрічі розмова оберталася навколо не лише книжки, але й ситуації в країні. Адже Володимир зараз часто виступає закордоном, де розповідає про нашу ситуацію, пояснює її особливості, бореться з міфами та стереотипами. А також він зараз працює як журналіст і робить серію репортажів про життя людей з лінії фронту… І ці дві теми розмови – історії героїв «Далеких близьких» і ситуації в Україні й військові дії – не лише йшли паралельно, а й часто перетиналися й перепліталися.
 
«Мабуть, не мене одну дратує ситуація, коли про людей, які працюють в університетах і творять науку, думають як про таких, що пишуть нестравні тексти, або про таких, які можуть тільки з пієтетом переписувати інші книжки й підтверджувати новими цитатами старі, - зауважує Ірина Старовойт. - У цьому відношенні роль Володі й цілого його покоління дуже важлива, тому що це - нове й надзвичайно живе думання, і це те слово з української сторони, про яке говорив Костецький. Перша книжка Володі була про Беньяміна. Він зробив акцент на тому, що Беньямін - не лише філософ, а й оповідач – людина, яка проживає й оповідає історії. Сам Володимир теж надзвичайно важливий оповідач, адже від того, як цю історію розкажеш, на такі паралелі чи метафори й вийдеш. Коли я читала історію про Сабіну Шпільрейн, я не могла відігнати від себе думку, що історія Сабіни і її лікаря Карла-Ґустава Юнґа - це історія України та Європи. Україна як пацієнтка потрапляє в клініку з діагнозом роздвоєння і проблемою з орієнтацією – Схід чи Захід, туди чи сюди. Вона намагається вилікуватися, усіма силами, дуже вірячи в терапію. І якось ідеалістично Сабіна-Україна закохана у свого лікаря, але поступово виявляється, що лікар вилікувати її не може. І в лікаря свої проблеми... І от вона пише свій варіант психоаналізу і пропонує свій вихід з цієї патової ситуації».
 
 
Вам може бути цікаво
Крисюк Тетяна
Сергій Гридін представить свою нову книжку «Дорослі зненацька» в Києві
Оголосили переможців премії «Bologna Ragazzi Award 2019»
Роналду
Демидюк Христина
Мессі
stary_lev Стежити
1640 дописів 37622 читачів