Надихатися віршами, смакувати весну: огляд поетичних новинок Старого Лева
Синьоок Тетяна
21.03.2018
Блукання лабіринтами слів особливо приємне навесні, коли разом із пробудженням природи пробуджується й інтерес до віршів. Невипадково Всесвітній день поезії святкують саме в березні. У цій добірці – огляд чотирьох нових поетичних збірок, які не тільки наповнять читацьку весну вишуканістю слова, а й подарують багато приводів для роздумів.
Камерний концерт про Троянду
Кость Москалець, «Поезії келії»
Діалоги з Богом – невіддільна частина дуже багатьох збірок поезій. Може, з цієї причини читач часто відчуває пересит цією темою, тому вже не може проникатися нею так глибоко, як це мало б відбутися за задумом автора. Однак є письменники, кредит читацької довіри до яких просто-таки безмежний, і жодна тема у їхньому виконанні не звучить зужито. Тиха лірика Костя Москальця – саме такий феномен.
До «Поезій келії» увійшли вибрані твори Костя Москальця з кількох збірок. Тут представлені різні жанри: пісні, сонети, верлібри, поеми... Тут є діалоги з іншими письменниками – від класиків (Шевченко) до сучасників автора (Віктор Морозов та ін). Нерідко поезії Москальця ідейно нагадують творчість Григорія Сковороди, оскільки проблема людського самопошуку і важливості свободи в обох авторів на чільних позиціях. Звідси й мотив мандрів, які врешті-решт приводять ліричного героя багатьох поезій Москальця додому, “де повинен я бульбу копати, вікна оббити, дров нарубати, аби не замерзнути взимку”. І пізнавати свою троянду – хай що вона означає: єдність змісту і краси, вірність (як у «Маленькому принці») чи черговий виклик пізнавати себе.
Оскільки лірика Костя Москальця помережана натяками на інші твори, а розмаїття жанрових форм призначене для справжнього поціновувача віршів, ці твори створені для істинних гурманів поезії.
Та хай яке складне версифікаційне обрамлення вибирає автор і хай скільки невідчитаних алюзій може лишитись у його віршах, атмосфера збірки до вподоби багатьом, бо вона – довірлива і камерна. Саме така, як і належить авторові з «келії».
Лабіринтами дорослішання
Галина Крук, «Доросла»
Збірка Галини Крук «Доросла» інтригує вже назвою, оскільки залежно від наголосу горизонт очікування від збірки змінюється. Для мене це все-таки «ДорОсла». І хоч у збірці багато різнотемних віршів – від апелювань до Бога і до віршів про війну, усе це розмаїття обрамлює тема дорослішання. Може, з цієї причини від початку збірки і до її завершення тут так багато образів дітей, їхнього травматичного досвіду наближення до так званого «дорослого» життя. Принагідно згадаю поезію «stairway to heaven», ліричний герой якої намагається вкоротити собі віку (тут і тиск гри «Синій кит», і страх перед батьками), але дещо його зупиняє.
Не менш цікавий зовсім інакший за атмосферою вірш «Кісточка» про щастя... їсти кавуни. Можливо, дорослішання виявляється і в умінні бути вдячним за дотик гладенької кісточки й за смак кавунів, що безборонно «показує своє рожеве піднебіння».
Як і в кожному дорослішанні, в цьому теж не уникнути роботи над помилками. Так називається одна з частин збірок. Її лейтмотив – осмислення досвіду («досвід – це той гість, що завжди спізнюється, приходить тоді, коли вже всі розійшлися»). Це досвід дружби, досвід кохання і найголовніший з-поміж досвідів – самопізнання.
Місто, що пасує; місто, що відштовхує
Уляни Галич, «Урбамістика»
Назва збірки «Урбамістика» Уляни Галич налаштовує читача на пошуки містики у великому місті. Проте книжка не так про містику, як про буттєві виклики творчої особистості, відчуженої у примарному світі. Ліричні герої поезії з’ясовують стосунки зі словом, переймаються пастками пам’яті, ставлять вічні питання про сутність і можливості мистецтва.
Водночас у віршах Уляни Галич чимало йдеться про стосунки поміж людьми, про залежність у коханні, про самотність у натовпі. Різноманітність образів – від абстрактного Митця, що переймаються сутністю творчості, до божевільної, що «просто існує, ніяк не заважаючи нам» – ідеально пасує до образу таємничого міста, яке нікому нічого не обіцяє: «наші взаємини склалися досить непросто/більше десятка років пішло на те/щоб зрозуміти: це місто мені не пасує за зростом/ але воно росте».
Дереворити слова
Ніна Кур’ята, «Я буду дивитися, як ти пишеш»
«Хто ж то пише?» – цікаво читачеві, що замислюється над назвою збірки. І поки аж з останньої сторінки не пролунає відповідь, інтрига триває. Діалог між заголовком і останнім рядком твору – це і є своєрідна композиція збірки, її єдина рамка, бо загалом книжка не справляє враження умисно робленого поетичного палацу. Тематично збірка строката, і через оцю строкатість її читання нагадує подорож у потязі, з вікна якого людина споглядає майоріння ландшафтів, сіл і містечок, дерев.
Образ дерева, до речі, у збірці один із найчастіше згаданих, і цей образ перетворює збірку на сад навіть тоді, коли авторка пише про місто. Якщо збірка Уляни Галич – це місто з каменю, то в Ніни Кур’яти місто – «музей дерев». А вже що за кола всередині тих дерев, читач має змогу інтерпретувати самостійно.
Каталог поетичніх збірок Видавництва Старого Лева
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно