0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Надихатися віршами, смакувати весну: огляд поетичних новинок Старого Лева
Блукання лабіринтами слів особливо приємне навесні, коли разом із пробудженням природи пробуджується й інтерес до віршів. Невипадково Всесвітній день поезії святкують саме в березні. У цій добірці – огляд чотирьох нових поетичних збірок, які не тільки наповнять читацьку весну вишуканістю слова, а й подарують багато приводів для роздумів.
 
Камерний концерт про Троянду
Кость Москалець, «Поезії келії»
 
 
Діалоги з Богом – невіддільна частина дуже багатьох збірок поезій. Може, з цієї причини читач часто відчуває пересит цією темою, тому вже не може проникатися нею так глибоко, як це мало б відбутися за задумом автора. Однак є письменники, кредит читацької довіри до яких просто-таки безмежний, і жодна тема у їхньому виконанні не звучить зужито. Тиха лірика Костя Москальця – саме такий феномен.
 
До «Поезій келії» увійшли вибрані твори Костя Москальця з кількох збірок. Тут представлені різні жанри: пісні, сонети, верлібри, поеми... Тут є діалоги з іншими письменниками – від класиків (Шевченко) до сучасників автора (Віктор Морозов та ін). Нерідко поезії Москальця ідейно нагадують творчість Григорія Сковороди, оскільки проблема людського самопошуку і важливості свободи в обох авторів на чільних позиціях.  Звідси й мотив мандрів, які врешті-решт приводять ліричного героя багатьох поезій Москальця додому, “де повинен я бульбу копати, вікна оббити, дров нарубати, аби не замерзнути взимку”. І пізнавати свою троянду – хай що вона означає: єдність змісту і краси, вірність (як у «Маленькому принці») чи черговий виклик пізнавати себе. 
 
Оскільки лірика Костя Москальця помережана натяками на інші твори, а розмаїття жанрових форм призначене для справжнього поціновувача віршів, ці твори створені для істинних гурманів поезії.
 
Та хай яке складне версифікаційне обрамлення вибирає автор і хай скільки невідчитаних алюзій може лишитись у його віршах, атмосфера збірки до вподоби багатьом, бо вона – довірлива і камерна. Саме така, як і належить авторові з «келії».
 
Лабіринтами дорослішання
Галина Крук, «Доросла»
 
 
Збірка Галини Крук «Доросла» інтригує вже назвою, оскільки залежно від наголосу горизонт очікування від збірки змінюється. Для мене це все-таки «ДорОсла». І хоч у збірці багато різнотемних віршів – від апелювань до Бога і до віршів про війну, усе це розмаїття обрамлює тема дорослішання. Може, з цієї причини від початку збірки і до її завершення тут так багато образів дітей, їхнього травматичного досвіду наближення до так званого «дорослого» життя. Принагідно згадаю поезію «stairway to heaven», ліричний герой якої намагається вкоротити собі віку (тут і тиск гри «Синій кит», і страх перед батьками), але дещо його зупиняє.
 
Не менш цікавий зовсім інакший за атмосферою вірш «Кісточка» про щастя... їсти кавуни. Можливо, дорослішання виявляється і в умінні бути вдячним за дотик гладенької кісточки й за смак кавунів, що безборонно «показує своє рожеве піднебіння».
 
Як і в кожному дорослішанні, в цьому теж не уникнути роботи над помилками. Так називається одна з частин збірок. Її лейтмотив – осмислення досвіду («досвід – це той гість, що завжди спізнюється, приходить тоді, коли вже всі розійшлися»). Це досвід дружби, досвід кохання і найголовніший з-поміж досвідів – самопізнання.
 
Місто, що пасує; місто, що відштовхує
Уляни Галич, «Урбамістика»
 
 
Назва збірки «Урбамістика» Уляни Галич налаштовує читача на пошуки містики у великому місті. Проте книжка не так про містику, як про буттєві виклики творчої особистості, відчуженої у примарному світі. Ліричні герої поезії з’ясовують стосунки зі словом, переймаються пастками пам’яті, ставлять вічні питання про сутність і можливості мистецтва. 
 
Водночас у віршах Уляни Галич чимало йдеться про стосунки поміж людьми, про залежність у коханні, про самотність у натовпі. Різноманітність образів – від абстрактного Митця, що переймаються  сутністю творчості, до божевільної, що «просто існує, ніяк не заважаючи нам» – ідеально пасує до образу таємничого міста, яке нікому нічого не обіцяє: «наші взаємини склалися досить непросто/більше десятка років пішло на те/щоб зрозуміти: це місто мені не пасує за зростом/ але воно росте».
 
Дереворити слова
 
 
«Хто ж то пише?» – цікаво читачеві, що замислюється над назвою збірки. І поки аж з останньої сторінки не пролунає відповідь, інтрига триває. Діалог між заголовком і останнім рядком твору – це і є своєрідна композиція збірки, її єдина рамка, бо загалом книжка не справляє враження умисно робленого поетичного палацу. Тематично збірка строката, і через оцю строкатість її читання нагадує подорож у потязі, з вікна якого людина споглядає майоріння ландшафтів, сіл і містечок, дерев. 
 
Образ дерева, до речі, у збірці один із найчастіше згаданих, і цей образ перетворює збірку на сад навіть тоді, коли авторка пише про місто.  Якщо збірка Уляни Галич – це місто з каменю, то в Ніни Кур’яти місто – «музей дерев». А вже що за кола всередині тих дерев, читач має змогу інтерпретувати самостійно.
 
Вам може бути цікаво
Уривок із роману Меґан Міранди «Ідеальна незнайомка»
Тест. Як добре ви знаєте «Маленькі історії Великих Людей»?
Екскаватори можуть все і навіть більше, або Великі пригоди маленького Еки
Київ та Одеса запрошують левенят на дитячі суботи
Склади своїх єдинорогів
Афини
stary_lev Стежити
дописів читачів