Говори мені. Богдана Матіяш
Есе з нової збірки Богдани Матіяш «Братик Біль, Сестричка Радість», яка готується до друку у «Видавництві Старого Лева». Ілюстрації та обкладинка Оксани Тригуб.
***
(говори мені)
Будь ласка, говори мені... Це, може, одне з найгарніших прохань, які знаю. Дуже люблю так просити. Просто говори мені.. І з цих слів так ясно і добре, як у день, повний сонця. Радісно і дитинно. І мій світ малий-малий, і цієї миті в нього нічого, крім цих слів, не вміщається. Але вони такі гарні, і їх досить, щоби знати, що цьому світові нічого не бракує. Бо в них багато важливого – як і завжди в цих словах, хоч у якому контексті вони прозвучать. Чи коли просимо рідних чи друзів щось розповісти нам, чи коли просимо когось побути з нами, чи коли звертаємося до когось із проханням про інтерв’ю – несуттєво. У кожному говорінні й згоді слухати, у кожній бесіді звучить ось це добре «говори мені». У ньому – найзвичайніша і така добра тиша, малість, послух, довіра. Готовність слухати. Знання, що ті, кого так проситься, дорогі й важливі. Спокій бути перед ними малим. Згадати, як просять діти, і просити так само. Говори мені. Говори, і берегтиму все, що скажеш. Тебе також зумію берегти. Своїм проханням скажу, що мені це потрібно й важливо. Слухатиму слова гіркі й слова радісні. Зумію пережити їх разом із тобою. Зумію слухати те, що скажеш, як добру, найгарнішу у світі пісню. А ще – згадаю свою найгарнішу мову і вже знову нею говоритиму. Бо є стільки мов, захаращених і обтяжених різним сміттям, і ці мови заступають нам стільки добрих думок і слів. Не хочеться, щоб так було. Хочеться бути легким і вільним, із серцем чистим і малим. І аж доки воно таким буде, просити: говори мені.
Коли так прошу тих, кого люблю, думаю собі, що це прохання розквітає, як квітка. Мала червона троянда – одна з багатьох на прегарному кущі. І за нею одна за одною розтуляють пелюстки численні інші квіти малих добрих слів, а між ними добре рости міцному й красивому листю тиші. І знаю, що в цій мові ніщо не зранить, бо вона добра, і ще й тому не втомлююся це повторювати. І немає бентежності чи страху. Тільки трохи беззахисності, й так хотілось би, щоб нелукавості. Бо так завжди є, коли хочеш прозоро стояти перед кимось. Без болю й тривоги. Без смутку і недовіри, зате з повнотою радості. І все поза цим відступається..
Слухатиму тебе дитиною. Просто мені говори.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно