Одяг — щоденна рутина, яка здається звичною і маловажливою. Але у надзвичайних обставинах він стає щитом, способом боротьби і навіть актом непокори. Саме це доводить польська письменниця й культурна антропологиня Кароліна Сулєй у книзі «Особисті речі. Розповіді про одяг у концтаборах і таборах смерті», де піднімає тему людської гідності, ідентичності, тілесності та культури, а також взаємодії людей з матеріальними речами в надзвичайних обставинах

Під час розмови на фестивалі «Книжкова країна» з модераторкою Мариною Данилюк-Ярмолаєвою авторка поділилася історією створення книги і глибокими роздумами про те, як особисті речі допомагали людям у концтаборах зберігати людяність.

Дослідження, що триває понад десятиліття

Кароліна Сулєй розповіла, що працювала над цією темою понад 10 років, поєднуючи антропологічний погляд дослідниці та емоційну чутливість репортажистки. Вона прагнула не лише аналізувати, а й бути почутою — достукатися до сердець читачів через маленькі, але визначальні історії.

Одяг як інструмент гідності і як спосіб приниження

У концтаборах одяг був чимось більшим, ніж просто матеріальним предметом — він був символом людяності, а в інших випадках — інструментом приниження.

У своїй книзі авторка описує, як в’язням навмисно давали порваний, брудний, невідповідний одяг, щоб зламати їхню гідність. В той же час спроби в’язнів виглядати охайно, зав'язати хустку особливим способом або одягнути якийсь інший аксесуар ставали актом опору, способом зберегти «я» у світі, що намагався це «я» знищити.

Щоденна рутина як стимул життя

Ритуали догляду за собою — миття, складання речей, навіть розчісування волосся — допомагали зберігати почуття нормальності, ідентичності, віри в себе у надскладних умовах.

Мистецтво і надія

Серед ув’язнених були ті, хто малював портрети своїх товаришок по нещастю, додаючи їм на малюнках волосся, вишукані сукні, прикраси — те, що було втрачено, але залишалося у мріях. Ці образи ставали символом надії на повернення до людського життя після нелюдських випробувань.

Актуальність сьогодні

Особливо емоційною стала згадка Кароліни про сучасні реалії в Україні, де жінки, які в укриттях під обстрілами пишуть одна одній повідомлення: «Не вішайте носа. Вище голову. Робіть зачіску, прасуйте одяг, малюйте губи червоною помадою». Адже у найстрашніших обставинах рутина і турбота про себе залишаються способом триматися, способом вижити, зберігаючи свою гідність.

Книга Кароліни Сулєй «Особисті речі. Розповіді про одяг у концтаборах і таборах смерті» — це зворушливий і водночас глибокий погляд на історію, де одяг стає свідком страждань, боротьби і внутрішньої сили.