Роль митрополита Андрея в побудові суспільства на засадах win-win
Бабкін Сергій
17.05.2019
Книга Мирослава Мариновича «Митрополит Андрей Шептицький і принцип "позитивної суми"» — приклад того вдалого симбіозу, коли за трактування спадщини, без нотки перебільшення, велета історичного процесу, прикладається філософ, релігієзнавець, правозахисник із непідкупною репутацією.
Значимість митрополита Андрея більш ніж очевидна, адже сьогодні нам випало жити в надто «турбулентну та дезорієнтовану добу».
Відповідно до цього твердження, автор книжки Мирослав Маринович намагається зрозуміти, як принципи життя й діяльності Митрополита могли б отримати ширший практичний застосунок в економічних, національних та міжконфесійних відносинах сучасної України. Хтось заперечить, що богословські уявлення першої половини минулого століття різко контрастують із сучасною дійсністю. Проте тут діє логіка не всупереч, а на зустріч, на підтвердження цієї тези автор зазначає: «Схожість його [митрополита Шептицького] рекомендацій з нинішніми секулярними формулами є лише свідченням того, що в основі європейської цивілізації лежить християнська матриця». І завдання нових поколінь — осучаснювати надбудову цього базису.
Значну частину книги зосереджено на спробі перенести душпастирське вчення митрополита на ґрунт економічний. Чи є цей підхід виправданим? Впевнено відповідаємо: так. Для початку прицініться до наступного статистичного показника: напередодні Першої світової війни за Галичиною закріпився статус «кооперативної республіки», де до діяльності майже 1500 кооперативів було залучено 84% усіх парафій та майже півтора мільйона вірних. Цей рух змодернував та очолив особисто митрополит Шептицький.
Мирослав Маринович вводить до аналізу митрополичої спадщини логіку «позитивної суми» (win-win), за якою кожен учасник економічного процесу в результаті отримує профіт. Ця доктрина виникла на противагу принципу «нульової суми» (win-lose), згідно якої лише один гравець виходить переможцем, тоді як інші повинні зазнати поразки. Проте як тоді, так і сьогодні, соціально-економічне піднесення неможливе без морального, освітнього та організаційного перевиховання всього народу. За Шептицьким, саме з цього починається кожна модернізація: «До багатства суспільного не дійде без справжньої просвіти і без неї легко те, що маємо втратить».
Так само, як і в економіці, згадуваний принцип можливо втілити і в царині міжетнічних та міжконфесійних зв'язків, про що йдеться в третьому та четвертому розділах книги. Постать Шептицького унікальна ще й тим (і тут бачимо ледь не головну підставу наслідуванням ним принципу «позитивної суми»), що митрополитові від молодості і останніх своїх днів доводилося стягувати в одне і замирювати між собою часто діаметрально протилежні речі. Народжений та вихований у римо-католицькій вірі, він, зрештою, обирає служіння Східній католицькій церкві. Будучи главою греко-католицької церкви, мав важке завдання протиставити численним випадам етнічної, соціальної, побутової нетолерантності (часто відкритій ненависті) євангелістичний підхід. Коли йдеться про перебування частини українських земель під владою авторитарної Польщі, чи Другу світову війну, чи теперішню україно-російську війну, важко втриматися від ненависті ворога, проте митрополит повсякчас у посланнях закликав остерігатися цього почуття: «Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов'язків, супротивних вірі». У міжвоєння заперечення будь-яких форм терору в боротьбі проти ворога дещо дистанціювало його від ОУН, адже «злочин є завжди злочином, а святій справі не можна служити закривавленими руками».
Зіткнувшись із двома таборами прихильників «орієнталізму» та «візантинізму» всередині власної церкви, митрополит Андрей втримав теологічну дискусію в цивілізованих межах. «Золотою серединою» у його ставленні до намагань частини церковників повернути флюгер ГКЦ на Захід чи Схід стала наступна формула, запропонована дослідницею Ліліаною Гентош: «Його [Шептицького] «візантинізм» таким чином був реформою, що відзеркалювала «західні» вартості у їхньому широкому розумінні».
Видання розпочинається словами: «У якомусь сенсі кожен народ тремтить на долоні у Бога, шукаючи прихистку і безпеки». Так само і кожна політична нація, особливо, така молода, як українська, котру до того ж сторіччями розривають ідеологіями, насаджуваними зовні, тим самим провокуючи внутрішній розбрат, має шукати і віднаходити моральних авторитетів у своїй минувшині. Очевидно, що обставини часу, просторів та загальносвітові тенденції, в котрих доводилося провадити діяльність вітчизняним діячам, не дозволять повністю уникнути суперечностей щодо них сьогодні. Але, зрештою, в цьому також є плюс, адже тільки авторитет Бога сміємо вважати таким, що не піддається сумнівам. Відтак лише порозумівшись широким зага́лом із національними людьми-символами, зможемо без оглядки потиснути руки, по-братерськи обійняти одне одного. І коли йдеться про атлантів калібру Андрея Шептицького, маємо тримати на думці вагому примітку: вдумливе прочитання, а не сліпе вторування, спричиняє до осягнення величі їхнього духу, слова та дії.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно