«Коханець леді Чаттерлей»: заборонений плід літератури
Де межа між еротикою та порнографією? Чи ведуть тілесні та душевні хиби до комплексів? Чи призведе відвертість нашого часу до органічного сприйняття сексуальності? На ці та інші теми говорили художники Романа Романишин, Андрій Лесів (Творча майстерня «Аґрафка») та поетеса Олена Гусейнова на презентації українського перекладу скандального роману Девіда Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей».
«Девід Герберт Лоуренс – це продукт Вікторіанської епохи, коли люди застібали верхній ґудзик на сорочці, а про тілесність не могло бути й мови, – почала розмову Олена Гусейнова. – Не дивно, що роман «Коханець леді Чаттерлей» був оголошений порнографією і пролежав на полиці довгих 30 років. Пізніше поети писали: секс з'явився в Європі у 60-тому році, коли надрукували «Коханця леді Чаттерлей». Що ж... тоді в Україні секс з'явився у 1998 році, коли цей роман переклала Соломія Павличко».
Непросто було й займатися ілюстрацією скандального роману. Адже зображення повинні були передавати сексуальну напругу твору, але при цьому не скочуватися у порнографію. У 2015 році мадридське видавництво замовило ілюстрації українським художникам – Романі Романишин та Андрію Лесіву, Творчій майстерні «Аґрафка». І ось, на цьогорічному Книжковому Арсеналі у Києві відбулася презентація українського перекладу Соломії Павличко у віртуозному оформленні «Аґрафок». Книга вийшла у «Видавництві Старого Лева».
«Робота над ілюстраціями була складною, – згадує Романа. – Щоб знайти потрібні образи, ми вирішили дослідити, як висвітлювали еротичні теми у мистецтві від найдавніших часів: починаючи від наскельного живопису до художників-модерністів. Найбагатшою, звісно, виявилася античність. Наприклад, у книзі є ілюстрація з грибами-фалосами. Цей образ взятий з античної вази, де жінка поливає гриби фалічної форми. Також ми досліджували мистецтво Японії – численні дереворити, адже японська культура не заперечує тілесність, сприймає оголення органічно. Доказом тому є хоча би приклад спільних лазень».
«Було важливо, щоб ілюстрації тримали еротичну напругу, але були аскетичними водночас, бо дія роману відбувається у 1917 році. Оскільки історія розвивається у шахтарському поселенні, ми вирішили використати техніку вугільного рисунка, а власне напругу передали яскравими пурпуровими елементами, – пояснив Андрій Лесів. – Основним образом є рамка, яка окреслює усі ілюстрації. Бо усе життя героїв затиснене в рамки суспільної думки. До кінця роману ця рамка на ілюстраціях стає все тоншою, а наприкінці взагалі розривається. Образом героїні Конні є пташка, бо вона досліджує власну сексуальність і вчиться літати».
«Ніхто не питає нас, чи готові ми жити за нормами суспільства, – продовжила тему «рамок» Романа. – Ми приходимо у цю систему і вчимося жити за її нормами. Інколи страждаючи від цих правил, а інколи (що страшніше) вони нам подобаються. Роман важливий для нашого часу саме тому, що має два бекграунди – війна і тиск суспільства (на жінку зокрема). Каліцтво головного героя на війні призводить до його особистісної трансформації, він маліє, обростає комплексами. А жінка під тиском суспільства повинна прийняти його трансформацію і змиритися. Наприкінці книги з'являється ілюстрація №53 – образ св. Севастіан, пронизаного тисячею стріл-жал. Рамка практично нависає над ним, притискає його. У свою чергу в ілюстраціях також є важливий образ шахтарів з чорними язиками, які обмовляють головну героїню. І рамка, і чорні язики тиснуть не лише на Конні, але й на автора книги Девіда Лоуренса».
Більше фото з події: Старий Лев на VІІ Книжковому Арсеналі
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно