Ласкаво просимо до «Міста дівчат»!
Старовойт Тоня
26.09.2019
Часом читачі помилково сприймають одну історію за іншу. Наділяють романи письменників ілюзорними сюжетними лініями та романтизують головних героїв. Проте інколи автори перевершують самі себе. Роблять величезний стрибок угору та доводять: ніколи не треба розраховувати на екстаз під час читання — і тоді наприкінці він з вами станеться. Особливо з новим романом Елізабет Ґілберт «Місто дівчат».
Елізабет Ґілберт крізь мікроскоп
Під час читання «Міста дівчат» так чи інакше хочеться дізнатися біографію письменниці. А вона, до речі, дуже насичена подіями.
Отож, відомою для широкого загалу авторка стала після екранізації свого роману «Їсти, молитися, кохати». Ще з самого дитинства Елізабет разом із сестрою створювала невеличкі п’єси та оповідання. Згодом дівчина здобула ступінь бакалавра з політології, але жодного дня не пропрацювала за фахом.
Після здобуття спеціальності Ґілберт встигла спробувати себе у кулінарії та як офіціантка. Свій досвід письменниця переносила в оповідання, а невеликі епізоди з життя «по той бік» кухні можна зустріти у її романах і зараз.
Згодом дівчині усміхнулася доля. 1993 року журнал «Esquire» надрукував оповідання Ґілберт «Пілігрими» в категорії «Дебют американських авторів». Після цього Елізабет почала працювати журналісткою для комерційних глянцевих видань та зарекомендувала себе як одну з найуспішніших позаштатних дописувачок. Декілька статей дівчини адаптували для кінофільмів.
Особисте життя журналістки теж ховає в собі кілька цікавих моментів. Елізабет Ґілберт двічі була заміжня: по вісім та дев’ять років з кожним із чоловіків. Згодом письменниця визнає, що прототипом для колишнього чоловіка героїні «Їсти, молитися, кохати» був її власний екс. Протягом більшої частини її життя дівчина тісно товаришувала з подругою Раєю Еліас. Вони завжди були поруч одна біля однієї. У 2016 році Раї діагностували рак підшлункової залози та печінки — хворобу, що неможливо вилікувати. Це стало відправною точкою для Елізабет Ґілберт, яка зрозуміла своє справжнє бажання бути з Рай тут і зараз. А головне — своє справжнє кохання до жінки.
Отож, чи заховала жінка автобіографічні епізоди у «Місто дівчат»?
Час покаже.
Атмосфера розпусти
2010 рік. Нью-Йорк. Розповідь починається з листа до немолодої головної героїні Вівіан Морріс. У ньому Анджела, дочка померлого друга Вівіан, прагне дізнатись, ким жінка була для її батька. Проте, на жаль, навіть сама Вівіан не знає відповіді на це питання. Але вона може розказати, ким для неї був батько Анджели.
Дія «Міста дівчат» починається на нью-йоркському вокзалі. Дев’ятнадцятирічну Вівіан Морріс виключили з коледжу Вассара у Клінтоні через нездані іспити. Розчаровані батьки вирішують відправити доньку до тітки Пеґ. Але вони навіть не підозрюють, який ореол розпусти, алкоголю та легковажності висить над Нью-Йорком.
«Я розуміла, що їду у вигнання, але ж… із шиком!»
Так розпочинається новий етап у житті Вівіан. Тітка Пеґ — жінка з алкогольною залежністю — керувала театром «Лілея», де й оселяється молода дівчина. Згодом вона почне шити фантастичні костюми для акторів та акторок. Потім потоваришує з зіркою театру Селією Рей. Після цього — показово та навмисно втратить цноту з місцевим лікарем. А потім життя Нью-Йорку розбестить Вівіан та засмокче у вир розваг, сексу та алкоголю.
Елізабет Ґілберт варто віддати належне саме за стиль написання: динамічний, соковитий та дуже точний. Читач автоматично переноситься у 1940 рік, коли загроза війни висить над цілим світом. Але молодь у Нью-Йорку не звертає на це уваги. Вважає, що їх вона не торкнеться і вони й надалі зможуть проживати життя «метелика-одноденника»: яскраве, п’яне та веселе. Проте війна вже поруч. А разом з цим і внутрішній конфлікт героїні.
Право бути собою
Однією з наскрізних тем роману є жіноча сексуальність та право на власне прийняття себе. З усіма аспектами та можливими неідеальними чи навіть незрозумілими соціуму рисами характеру. Частково Вівіан Морріс можу назвати німфоманкою через ряд яскравих епізодів з її яскравого сексуального життя. Це почалося у дев’ятнадцять та тривало аж до глибокого похилого віку. Але сама Елізабет Ґілберт наголошує на праві індульгенції для себе. Вона не абсолютизує Вівіан. Не доводить її до крайнощів. Письменниця розповідає історію про звичайну жінку в буремні часи. Доводить, що бути загубленим у цьому світі – нормально. А не знати, чого ти хочеш від життя, — цілком стандартні речі. Особливо під час загрози Другої світової війни.
Хто така Вівіан Морріс?
Протягом всього роману вас мучитиме це питання. Дуже часто ви будете губитися у відповіді, бо особистість ця дуже неоднозначна. З одного боку, Вівіан Морріс кинула навчання та почала вести розгульний спосіб життя з усіма очевидними варіантами його розвитку. Поринула у вир алкоголю та розпусти. Але з іншого, головна героїня — маленька дівчинка, яка, попри всі аспекти її легковажної поведінки, залишається світлою та невинною. Читач не може її ненавидіти. Читач розуміє: Вівіан Морріс — збірний образ кожної дівчини, що балансує на межі світла та темряви. І один хибний крок може на тривалий час занурити у темінь. Так сталося й з головною героїнею.
Розповідь тривалістю у життя
Переповідати всі сюжетні повороти «Міста дівчат» дуже несправедливо через читацьку солідарність. Тому варто наголосити на основних моментах роману й маленьких деталях, що допоможуть ґрунтовніше розібратися з історією Вівіан.
По-перше, це взаємодія головної героїні з усіма іншими персонажами. Тут важливо все: її думки, дії та навіть одяг. Йому, до речі, письменниця присвячує теж не останню роль в історії. Елізабет Ґілберт робить хитрий авторський трюк та мотивує читати книгу від початку речення до його кінця, без варіантів вивчення тексту навскіс чи по центру.
Вона розповідає про життя тогочасної богеми крізь призму бачення дев’ятнадцятирічної дівчинки з провінції. Ґілберт неабияке сенсове значення надає Другій світовій війні та людям, що залишились по цей бік історії, в ілюзорній безпеці. Письменниця не оминає увагою й хронологію становлення та занепаду американських епох. У «Місті дівчат» є все, а головне те, що кожна подія є неоднозначною та суперечливою. Читач сушитиме голову над питаннями, поставленими у книзі, без кінцевої відповіді письменниці. Бо зрештою й істина у кожного своя.
Про це варто пам’ятати перед потраплянням та абсолютним зануренням до «Міста дівчат».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно