Під завершення року ми часто підбиваємо підсумки. Зокрема і книжкові. Скільки книг прочиталось цього року? Яка з новинок запам’яталась та вразила? А яку з них радите прочитати іншим? З такими ж питаннями ми звернулись до авторів Видавництва і вони поділились п’ятіркою новинок 2023 року, на які вони радять звернути увагу. У цьому матеріалі своїми рекомендаціями діляться Євгенія Кузнєцова, Рустем Халіл та Володимир Аренєв.

 

Євгенія Кузнєцова (авторка книг «Драбина» та «Спитайте Мієчку»)

Олена Лотоцька, «Ангели в намистах»
Олену як авторку я відкрила для себе у збірці «Моє тихе Різдво» і радію, що вийшла тепер ціла книга її пронизливих майстерно написаних оповідань, де герої говорять поліською говіркою. Повний ефект занурення. 

Ніна Курʼята, «Дзвінка»
У «Дзвінці» мені найбільше подобається авторський голос – це відверта оповідь без будь-якої пози чи прикрас. В семі-автобіографічних романах складно уникнути спокуси трохи переписати історію героїні. Ніна не спокушається – її Дзвінка така, як є і така, як має бути. 

Андрій Гудима, «69 спецій для Серця»
Кожна хотіла би опинитись на місці «серця», для якого пише Андрій. Тож ця книжка – це саме така нагода. Він бере за тебе руку, веде на базар, потім заводить у кухню і робить вигляд, що вчить готувати, але насправді вчить того, що він умів найкраще – жити.

Іван Черненко, «Сміх в кінці тунелю»
Цією книжкою для мене починався минулий рік. Як читачці мені складно встояти перед розумними чоловіками, а тут ще й лікар. Іронічна, щира, атмосферна оповідь. При цьому порушує дуже серйозні питання стосунків лікаря і пацієнтів і медреформи загалом.

Рустем Халіл (автор книги «Часу немає»)

Сергій Жадан «Динамо Харків»

«...час писати нові вірші:
від старих віршів уже ніхто не плаче»

Звісно, плачуть. І видання вибраної поезії це лише засвідчує. У ньому як твори 2022 року, з ще не опублікованої книги, так і вірші, вже перевірені часом та завчені читачами. Писати прозою про поезію – сумнівна справа, а якщо це Жадан – то й безперспективна. Коли поет стає символом епохи, то вже не потребує додаткових реверансів. Хоча ні, розповісти про Жадана прозою все ж добре вдалося сварливому сімдесятирічному Андруховичу – у післямові до збірки. Сорокарічний блідий Рембо, шмаркач із даром бачити ясно в деталях – пише Андрухович, чи то з притулку для літніх, чи то з бараку під назвою країна.

«Кримський інжир. Куреш»
Вже четверта антологія прози, поезії та перекладів про Крим, цього разу – із ніжно-рожевою обкладинкою. «Кримський інжир» містить твори українською та кримськотатарською мовами, що перемогли в однойменному конкурсі. Інжирну промову написав історик Тімоті Снайдер. А серед авторів – троє кримських в'язнів сумління, зокрема перший заступник голови Меджлісу кримських татар Наріман Джелял. Перша книга з циклу «Кримський інжир» вже стала раритетом – або золотом буктоку, як я сказав би, якби був буктокером. Останню мають презентувати у вільному Криму.

Вітольд Шабловський «Кухня терору, або Як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою»
В цій книзі є і рецепти, а кожна глава названа тарілкою, але все ж вона не про їжу. Їжа – лише гачок, щоб підчепити читача та провести його галереєю людських доль. Серед персонажів цієї книги як можновладці та людожери – такі як Сталін, Ленін та Путін, – так і звичайні люди, що пекли млинці з соломи та хліб із кори, щоб врятуватися за часів Голодомору. Читати в разі відсутності критичного мислення – протипоказано. Бо іноді, надаючи слово людям, зачарованим радянським минулим, автор не опонує їм, залишаючи цю роботу читачеві. Було смачно. Дякую, добавки не треба.

Ніл Гейман «Пісочний чоловік». Том 10 «Поминання»
Чи може остання книга циклу вийти хорошою, якщо головний герой загинув у попередній? Вона може вийти неймовірною – наповненою сумом, ніжністю та надією – Ніл Гейман довів це заключною частиною «Пісочного чоловіка». Перекладене ще торік українською «Поминання» – це експеримент, що вдався. І тепер розумієш, що такий фінал – це один із ключових аргументів у поясненні, чому «Пісочний чоловік» входить до найкращих графічних романів минулого століття.

Юрій Винничук «Танґо смерті»
Я відкрив цю книгу для себе за день до того, як почав писати цю добірку. Чи можна включити роман до списку найкращого за рік, якщо ти його ще не дочитав? Можна, якщо він закохує з першої сцени, з перших слів. Якщо достатньо кілька главок, щоб сформувалася довіра до автора. Якщо бачиш перед собою речення з десятками ком у кожному, але ковзаєш ними, як вправний фігурист. Я ще не додивився цей танець до кінця, і розуміти це – то є справжня читацька насолода.

Володимир Аренєв (автор книг «Скарбничка історій»,
«Заклятий меч», «Заклятий скарб» та інших)

Олексій Жупанський «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)»
Та сама химерна проза, якої мені дуже не вистачало. Вкорінена в наші реалії, вона переосмислює безглуздість постсовкових ритуалів – а водночас говорить про позачасові речі. І так, це ще й цікава мандрівка столицею, де водночас є впізнавані пейзажі й типажі – та містична складова буденності. І попри всю похмурість – усе ж маємо промінь надії наприкінці. 

Сімон Столенхаґ «Оповідки з Кільця»
Виглядає як просто фантастичний арт-бук: от вирішив талановитий художник пограти із «а шо, якби». Вигадав альтернативне минуле для Швеції, із величезними футуристичними спорудами, які були вже покинуті в часи його дитинства. Але насправді саме дитинство – ключ до розуміння тих усіх коротких історій-спогадів, що їх містять «Оповідки». Столенхаґ досліджує природу дитинства і дитячої уяви. І те, як легко поряд із реальним життям з нестачею грошей, соціальною нерівністю, розлученням батьків можуть співіснувати (принаймні в уяві дитини) динозаври, розумні роботи чи кібервепри. 

Ігор Баранько «Вдовичка»
Повернення нашого культового автора коміксів із новою серією. Гротескно, іронічно, з елементами гоголівської містики і постмодерну. Безумовно варто уваги всіх, хто любить мальописи.  

Олексій Гедеонов «Зима змін» 
Книжка про історію – і зі своєю власною історією. Олексій почав її писати до повномасштабного вторгнення, а дописував в обложеному Києві. І сама повість – про облогу міста Ольвія – одного із тих міст-колоній на нашій землі, про яке зазвичай рідко згадують. Світогляд давніх греків, дуже суголосні з сучасними події – і все це крізь оптику звичайного хлопчика, що вірить і у власних співгромадян, і у давніх богів. 

Войцех Тохман «Ти наче камінь їла. Сьогодні ми намалюємо смерть»
Це дві документальні книжки, потужна репортажистика, присвячена вкрай гострим темам: геноцидам у Боснії та Герцоговині і в Руанді. Читання непросте, але, як на мене, потрібне. Крім усього іншого, це ще й книги, написані на високому професійному рівні: кажу не лише про стилістику, але й про етику подачі матеріалу.