Минулої суботи у київській книгарні-кав’ярні «Сенс_» Катерина Бабкіна презентувала нову дитячу книгу «Сніговий тепл». Проілюстрована Євгенією Гайдамакою повість нещодавно з’явилась у продажу, тож авторка познайомила читачів із її героями, розповіла про історію написання, а також натякнула на те, хто ж такі ці загадкові й небачені досі істоти — снігові тепли.

На Facebook-сторінці «Видавництва Старого Лева» ви можете переглянути повний запис презентації, а просто зараз почитати деякі розповіді Катерини Бабкіної про новинку.

ПРО СЮЖЕТ КНИГИ

Це книжка про маленького хлопчика, хоча з обкладинки може здатись інакше. Про хлопчика і про те, як він із маленької зручної квартири у віддаленому районі, де жив зі своєю мамою, переїжджає до центру. У старий будинок, який майже розвалюється. Будинок, де колись жив його дідусь.
А дідусь — страшенно цікава людина. Він науковець, тож багато подорожував і досліджував, а вдома у нього є багато неймовірних речей. Там високі стелі, якісь замуровані в стінах порожнини, всілякі неймовірні книжки, глобуси, мапи, телескопи і всяке таке.

Світ цієї оселі для хлопчика — його звуть Мік, або Міколай — стає розрадою, тому що загалом на новому місці він чується так собі. Він перейшов у другий клас, йому довелося змінити школу. У старій в нього були друзі, там все було зрозуміле, знайоме, і взагалі було класно. А в новій школі доводиться стикнутися із зовсім іншим підходом до життя і навчання. А також — це вже прошарок історії для дорослих — із тим, що ми називаємо соціальною нерівністю. Тому що мама з Міком переїжджають в центр, у район, де живуть дуже заможні люди. А самі вони такими зовсім не є. Будинок їхній майже розвалюється, і загалом в дідусеву квартиру вони переїжджають, тому що свою маленьку не можуть більше орендувати.

Мік переживає в школі різні складнощі, по-різному виявляє свій характер. Щось його лякає, а щось надихає. І врешті стається так, що він знаходить у новій школі друзів. Вони виявляються зовсім не пихатими, а дуже цікавими і приязними людьми. Мік дуже радий, а ще більше рада його мама.
Все це могло би тривати далі і всі були б щасливі й задоволені, якби разом зі своїми друзями Мік одного дня не знайшов щось неймовірне. З чим їм всім довелося давати собі раду, і на чому побудована ціла історія. Вони знайшли звірятко. Це було дитинча, але розміром воно було із цілу кімнату, а може й більше. А це серйозні сучасні діти, у яких є інтернет, телефони. Вони знають, що таких тварин не існує і не може існувати. Вони шукають інформацію про неї, та не знаходять. Але ж дитинча сидить перед ними, вони ж його знайшли. Дітям хочеться про нього подбати, але вони не знають як. І з цього у маленького Міка та його нових друзів починаються всі проблеми. А разом з ними й багато хороших, чарівних і неймовірних речей. От про це звірятко й вийшла ціла книжка.

ПРО НАПИСАННЯ КНИГИ

Писала я цю книжку дуже довго — більше двох років. З перервами, але це все одно довго для книжки. Кінцівку писала двічі. Один раз дописала її, а потім перечитала, і вона не зовсім сподобалася. Я вирішила, що все має бути інакше, а повпливало на це, мабуть, те, що між першим написанням і перечитуванням у мене народилася своя маленька дитинка. Я зрозуміла якісь речі, які з маленькими дітьми можуть (або не можуть), мусять (або не мусять) ставатися інакше. Взяла й переписала кінцівку книжки.

ПРО ОСЕЛЮ ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВ

Мама Міка протягом усієї книжки говорить про те, що в цьому будинку все не так і все не добре. Батареї не гріють, підлога не така, а скоро взагалі звідти виселять, а будинок віддадуть під знесення. Якщо він сам не звалиться на голову раніше.

Мікові цього будинку постійно шкода. Поруч стоять такі самі будинки, вони також дуже старі, але доглянуті. В них живуть заможні люди. А в їхньому будинку є лише одна заселена квартира. Мікові будинку шкода, але разом з тим у нього є до цієї оселі велика любов. І, як пізніше з’ясовується, дуже вдалим співпадінням є те, що там ніхто зараз не живе. Тому що це дозволяє героям заховати там дещо. Або декого…