Весілля Джулс та Білла мало бути ідеальним. Наречені влаштовують його на віддаленому острові, запрошують численних друзів та родичів, влаштовують розкішний бенкет. Але вже напередодні свята щось іде не так: з’являються питання, на які важко знайти відповіді; виринають спогади, яким краще назавжди залишитись у минулому. А в розпал святкування декого знаходять мертвим…

Саме так можна розповісти про сюжет книги Люсі Фолі «Список запрошених», яка вийшла українською в перекладі Ганни Яновської та з обкладинкою Анастасії Стефурак. А от чим захоплює атмосфера і стиль оповіді в цьому трилері, розкаже вам перекладачка роману.

***

Зі «Списком запрошених» Люсі Фолі працювалося дуже легко і цікаво. Серед книжок, які були в моїй практиці з кінця 1990-х, найближче до неї стилістично, мабуть, «Глибоко під водою» Поли Гокінз (2017 рік, «Клуб Сімейного Дозвілля»). Так само проста мова, складна розгадка історії, містичний британський антураж, середовище, в якому люди відчувають одне до одного дуже багато різних емоцій — от просто всі можливі почуття в них є, тільки от любові нема (ну, майже в усіх). Так само оповідь ведеться від кількох осіб, а також від авторки. Але якщо в Гокінз місце подій — це маленьке містечко над загадковим затоном, де колись топили відьом, аж до затхлості законсервоване у своїх емоціях, чутках і забобонах, то у Фолі основна дія відбувається під час весільного бенкету буквально на семи вітрах — на острові, перед бурею і в бурю, навколо старовинного замку, кладовища й болота. Гості події ніби «вириваються на свободу» вдалині від знайомих очей і цивілізації.  Якщо питати особисто мене як читачку, то із двох згаданих романів «Список запрошених» сподобався мені дужче, зокрема і завдяки атмосфері.

Люсі Фолі змогла зібрати по-справжньому цікаву історію з компонентів, на які ми, читачі, ніби й натрапляли десь групами чи поодинці. Все це разом формується у письменниці в зовсім не банальне, добре зрежисоване й довершене ціле. Закрита школа на зразок тих, де навчалася британська еліта, загадкова записка, конфлікти рідних і скріплена клятвою дружба, вірність і обман, море і буря, замок і торф’яні болота, привиди й соцмережі… І — весілля, над яким починають сходитися хмари й дивні прикмети. Посеред підготованого до свята шатра стоїть величезний торт: зверху вкритий білою глазур'ю із зеленими листочками, а всередині — густо-червоний… Письменниця зайвий раз доводить: не всі цікаві історії ще розказано, не всі загадки загадано.

Ця книжка саме з тих, про які складно довго розповідати, не позбавивши читача задоволення розкрити таємниці всіх персонажів — і головних, і другорядних — тим більше, що в нас протягом розвитку сюжету виникають щодо них питання, які згодом самі у свій час отримують відповідь. Саме цим пояснюється нелінійна режисура роману, де оповідь від весільного бенкету відкочується то в попередній день котрогось героя, то кудись далі назад. Але читач усе ж не заплутається — оповідачі відрізняються одне від одного так сильно, що впізнаються з першого речення.

Одразу виникає питання й щодо назви книжки: чому саме «Список запрошених»? І це теж у певний момент проясниться. Кого, власне, запрошено, крім, звичайно ж, читача? Ви неодмінно дізнаєтеся!