"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Шиманська Анна

Читання завжди було чудовим способом сховатись від реальності та поринути у вигадані світи. Чи вдається це зараз, коли новини перехоплюють усю увагу? Якщо так, то що читають і що думають про книги українські письменники – у нашій першій добірці.

 
Євгенія Завалій, авторка книг «Місія "Порятунок": ведмеді», «Місія "Порятунок": бджоли»

Коли почалася війна, декілька тижнів я не могла читати. Для мене це дуже незвичний стан, адже я читаю завжди. Але в якийсь момент мені захотілося читати, хоча по-справжньому заглибитись в текст, не відволікаючись на новини, – складно. Втім почався період довгих тривог, а що робити в бомбосховищі як не читати. Декілька тижнів у мене пішло на роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», і я знайшла там дуже багато про нинішню війну, її витоки. Цей текст дає надію на те, що хай як би складно було – Україна вистоїть. Потім захотілося почитати щось з дитячої літератури. Я обрала прекрасну класичну книжку Туве Янссон «Країна Мумі-тролів». До речі, частину серії авторка писала під час російського вторгнення у Фінляндію і Другої світової війни. Зараз я читаю «Танжер» Йвана Козленко. Це роман про Одесу, в якій я переживаю війну, і тут також є різні  історичні паралелі з нинішньою ситуацією. Висадки десантів на наше узбережжя  під час визвольних змагань дуже перегукуються із спробами російської армії і флоту.

Сьогодні я б радила читати українських письменників і поетів, бо наша література дає відповіді на військові виклики, багато поколіннь вже пережило те, що переживаємо ми зараз, і все це закарбовано  у текстах. Читання лікує і знімає стрес. Завжди раджу усім історичні книги Сергія Плохія. Бо якщо ми не вчимо історію, рано чи пізно вона приходить нас убивати. І головне: обов’язково читайте з дітьми, навіть під час війни у них має бути звичне життя, наскільки це можливо.


Світлана Ройз, психологиня, авторка книги «Таємниця Життя та смерті» 

Ви знаєте, для мене самої дивно, що я за перші 50 днів не прочитала жодної книжки. Жодної. Хоча я ж завжди читаю величезну кількість книг. Я себе заспокоюю тим, що зараз дуже багато працюю, що маю складності із концентрацію, що особистий простір звужений до стільця і подушки. Але я сумую за тим часом читання. Я багато читала і з донькою, нам принесли книги Всеволода Нестайка та казки – дуже-дуже повільно читаємо. Що можу порадити? Як терапію – одну книгу, чи хоч частину, яку читали і любили в мирні часи. (Нам важливо те, що пов'язує з часом спокою). Вірші ритмизація, рефрени, впорядкованість діють на дорослих і дітей стабілізуюче. Саме зараз я б рекомендувала прочитати книгу «Діти повітряних тривог» Лариси Денисенко, вона є у вільному доступі. Ця книга про теперішнє.  І книгу «з майбутнього», про яку мріяли чи думали про неї. А для дітей зараз час, коли так важливо дбати про близькість: будь-яка книга з методички «Живі письменники. Батькам», яку читатимете вголос, – буде терапевтичною.

 

Андрій Бачинський, автор книг «Детективи в Артеку», «Трикутник Зевса», «З Ейнштейном у рюкзаку» та ін.

Останнім часом читаю мало, але щойно прочитав «Знову й знову» Бена Елтона в чудовому перекладі Андрія Маслюха. Захоплива динамічна пригодницька історія, в якій показано кілька альтернативних варіантів розвитку цивілізації після світової війни, в залежності від умов та факторів, що спричинили її.  Сьогодні, коли ми на порозі нової світової війни, ця книга сприймається особливо рельєфно і гостро.

Творча майстерня «Аґрафка» (Романа Романишин та Андрій Лесів), автори книг «Війна, що змінила Рондо», «Зірки та макові зернята», «Я так бачу», «Куди і звідки» та ін.

Романа: Зараз вже так, читаємо. У перший місяць війни було зовсім не до читання, але зараз намагаємося налаштуватися і встигати більше. Для роботи над проєктами маємо перечитати різні тексти, але і для себе теж читаємо, зокрема перед сном. Мій читацький раціон поки обмежений, читаю лише нон-фікшн. Конкретно зараз – «Щоденники воєнного часу 1939-1945» Астрід Ліндґрен. Це саме те, що мені зараз потрібно щоденник про війну, короткі тексти, калейдоскоп днів, де я можу не надто перейматися тим, на якій сторінці зупинилася попереднього разу. Мене вражають усі паралелі і рими досвідів переживання війни, того, як це було і як це є зараз, як усе повторюється, часом до найдрібніших деталей. Здається, я поки не маю ресурсу на читання художньої літератури, з відслідковуванням сюжетної лінії і багатством мови. Наразі віддаю перевагу телеграфному аскетичному стилю тексту. Як стрічка новин. Проте, гадаю, вже зовсім скоро мені сильно забракне калорійності, складної конструкції, смаку і обʼєму художньої літератури. А на цей випадок у мене на полиці і в телефоні багато гарних ще непрочитаних книг.

Андрій: Перечитую зараз цикл «Хроніки Дюни» Френка Герберта. Українською мовою видано наразі 5 із 6 романів. Я розпочав із першої частини «Дюна», далі, по порядку: «Месія Дюни», «Діти Дюни», «Бог-імператор Дюни» і зараз в процесі читання пʼятої книги – «Єретики Дюни». Для мене цей цикл став просто літературним відкриттям. Вражає скрупульозність, увага до деталей, цілісність, з якою Френк Герберт створив свій фантастичний всесвіт. Мене захоплює як опрацьована філософсько-теологічна частина гербертового метавсесвіту, вражає увага до найменших деталей. Окрім того, читаючи ці книги в часі війни, особливо чітко проявляються такі сенси як сила людського інтелекту, поняття вірності і відданості присязі, честі, аристократизму. Не зважаючи на те, що це художня наукова фантастика, цикл «Хроніки Дюни» для мене є неймовірним за своїм інтелектуальним масштабом пластом у світовій літературі.

 

Маркіян Прохасько, автор книг «Мрія про Антарктиду», «Нестримна сила води»

Багато друзів казали мені, що вони не можуть зараз читати. Принаймні так, як раніше. Поки був зайнятий іншим, тішив себе, що «я маю бажання читати». Але коли дійшли руки, то виявилося, що мені теж бракує чи то спокою, чи то сконцентрованості, яких ці часи позбавлені. Тому я хитрую. Коли хочеш подивитися кіно, але мусиш щось робити у кухні, то вмикаєш те, що вже бачив. От і з читанням так зараз. Можу читати те, що вже читав, щось знайоме, яке не вимагає 100% звичної концентрації. Або ще уривки нон-фікшнів, які не потребують стеження за сюжетом. Тож з художнього у списку уривки з «Графа Монте-Крісто». Там є гарні описи, розмаїття подій, несподівані повороти, страшний підступ, але добро і справедливість перемагають зло. Втім, не «як у казочці», а трохи «запацявши руки», як і нам довелося у цій війні; бо перемога у війні це не помах чарівної палочки, а знищення ворога. Монте-Крісто, коли переміг, накрила криза. Вже потім він оговтався. А ще з плюсів такого читання: я знаю, що все буде добре. І я можу пропускати моменти, які не хочу читати. Або можу дозволити собі читати і зловити себе на думці, що я витаю думками деінде. Не страшно, і так вже читав. З нон-фікшином є так: у мене стоять різні книги, які читаю, коли маю на це настрій. Можу прочитати два абзаци чи дві сторінки. Зусиль не багато, зате потім ще одна книга прочитана, ще щось дізнався.

Що б радили прочитати українцям? Не хотів би щось комусь радити. Думаю, у всіх зараз дуже різні обставини, незвичні. Але від щирого серця побажаю не штурмувати себе ще тут. Не хочете читати зараз – не читайте. Не читайте, «бо треба», «бо зазвичий я читаю», «треба дізнатися більше з історії України». У якійсь зі сфер треба дати собі волю робити те, що хочеться. Якщо хочеться почитати «Вінні Пуха» і знову поусміхатися, то хай щось серйозне з історії ХХ століття почекає. І навпаки: здається, що у житті і так багато тривог, а тягнеться рука до історії Голодомору чи спогадів з Майдану хай буде так, як вам зараз добре.



Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage