Новий цикл книжок Джордана Ліса починається книжкою «Шептосвітичі: Лабіринт блукань і знахідок». Для кого ця книжка?

Передусім – для тих, кому ніколи не забагато портального фентезі й духу Старої Європи – карт, магії в суто західноєвропейському дусі (але все це буде використано зовсім не в той спосіб, у який ви подумали). Західна Європа в усій красі показує себе і по «наш» бік порталу:

Уявіть собі церкву зі шпилем, яка справно дзвонить у дзвони, коли треба. Уявіть недільні ярмарки із пиріжками, коржиками й забавою «збий кокос зі стовпчика». І човни, які плавають під вітрилом, дітей, які в час відпливу місять грязюку, шукаючи скарбів разом із понурою чаплею, яка теж порпається на мілині. Ось і буде у вас Віверна-на-Воді.

 

Вінцесвіт є ще важливішим персонажем книжки, ніж діти, пригоди яких у ньому описує автор. Цей світ має свою структуру, яку не слід пояснювати тим, хто ще не читав книжку, там дивна торгівля, ще дивніша поліція. Пояснення можна знайти в ґрунтовній праці архівченого Коллума Вольфсдотера, на яку регулярно посилається автор:

Давні легенди розповідають про ще один світ, нерозривно сплетений із нашим. За народними переказами, між нашим світом і ним мандрували поети, науковці, шукачі пригод, втікачі, а іноді й неймовірні герої.

Ця цитата стосується насправді того світу, який знаємо ми, коли що.

Принадність таких історій – як принадність  комп’ютерних ігор: цікаво роззиратися, як влаштований світ, що з ним ми, як і юний герой Бенджамія – прихильник точних наук і твердого знання – стикаємося вперше. Зрештою, що таке «шептосвітич», і чим цей предмет важливий, ми дізнаємося лише на сторінці 225. Усьому свій час.

У повісті багато любовно і продумано описаних фантастичних краєвидів і явищ. Стильні ілюстрації Вів’єн То інтригують, але лишають досить багато на відкуп фантазії – для любителів малювати уявні світи книжка може виявитися джерелом натхнення.

Діти зайшли й опинилися в раю. Тут навіть повітря було солодке. Голова Бенджамії пішла обертом від приємних запахів: мед, карамель, цукати… Навколо громадилися цілі гори цукерок, вітрини були повні всіляких баночок, стосиків і кошиків із солодощами. По намету бігали, сміючись, очманілі від цукру й забави діти: вони ганялися за кругленькими комашками, ловили їх і вкидали в рота…

– Цукрові мушки, – пояснила Елізабелла. – Мабуть, найкраще, що є на світі – якщо спіймаєш.

 

Утім, у книжці є й моторошні сцени, які переказувати не буду, щоб не позбавляти читачів ефекту новизни.

Ну і як людина, яка вже знає цю історію від початку до кінця, можу точно сказати: усе, що на самому початку буде здаватися якимсь безглуздим чи нелогічним, обов’язково знайде пояснення. А ще – що комусь ця історія допоможе пережити непоправну втрату.

Чому ще 8-12-річним (та й старшим, чого там) любителям фентезі не варто проходити повз цю новинку? Зовсім свіжий, вигадливий, багатий і несподіваний світ виростає просто на наших очах. Другу книжку трилогії автор тільки пише, і наші читачі першими дізнаються, що буде далі.