0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
СПОСІБ ОПЛАТИ Банківською карткою, Готівкою при отриманні
СПОСІБ ДОСТАВКИ Нова пошта, Укрпошта за кордон, Кур'єрська доставка та самовивіз (Львів, Київ, Одеса, Дніпро)
СПОСІБ ОПЛАТИ Банківською карткою
ФОРМАТ EBOOKS epub,fb2,pdf,mobi

Югославія, моя батьківщина

Дизайн обкладинки: Омельченко Тетяна
Вік: Дорослі, 18-100
Рік видання: 2020
К-ть сторінок: 304
Вага: 327 г
Розміри:130x200 мм
ISBN:978-617-679-576-6
«Югославія, моя батьківщина» — роман словенського прозаїка, поета, сценариста і кінокритика Ґорана Войновича. Цей твір розповідає про події Югославської війни та її наслідки вустами підлітка, а згодом — дорослого чоловіка.
 
У часі історичних потрясінь і політичних конфліктів буває нелегко визначити, де батьківщина, а де чужа територія, хто друг, а хто ворог. Особливо складно осмислити ці речі підліткові. Надто коли батька, якого вважав захисником і героєм, оголошено воєнним злочинцем і в одну мить руйнується звичний, такий теплий і затишний світ, коли втрачаєш одразу все: друзів, сім’ю, батьківщину.
 
 
 
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати
Avatar
Tetiana Belimenko
Вперше почула про цю книгу, від пана Віталія Портникова, а нещодавно побачила на сайті Видавництва Старого Лева і одразу замовила друкованому версію, чомусь мені захотілось потримати її у руках. Книга дуже мене захопила, я прочитала її за 2 вечори, але якби не плани на сьогодні, то й не зупинялась би. Велика подяка Катерині Калитко за переклад, читати книгу українською, то є особливий вид задоволення. Особисто я мало що памятаю про події, які відбувались у Югославії, але то на краще, бо інформаційне поле у нас було спотворене, а Інтернету не існувало. Уявляєте? Сама дивуюсь, як ми тоді жили. Книга мене вразила, багато чого боляче відгукувалось те, про що писав автор, а іноді навіть ставало лячно, бо певні моменти повертали у минуле і викликали спогади або емоції, про існування яких мені не хочеться знати, але зупинись в не читати не могла. Мені трохи складно упорядкувати свої враження, тож я додам кілька частин з книги 2 «- Ти здоровий чи хворий? - Здоровий. - Тоді нас двоє. Тільки ця теперішні діти й онуки не розуміють, що людина у вісімдесят років стара, і тягнуть мене постійно не якісь аналізи. А тутешні дурні завжди щось у мене знаходять - то холестерин, то вени не в порядку, то ще якась дурня. А ті мої бідака хоч зараз запишуть мене на підводну аеробіку, та й курити не дадуть і їсти печінку, і ще щось вигадають. Ідіть до біса, сказала я їм. Дайте мені дихати, і я помру спокійною і здоровою, як Бог заповідав, а не щоб тутешні мене поливали, ніби якусь рослинку у вазоні» «Рецепціоніст належав до дуже особливого типу шовіністів, які людей без жодних расових, релігійних чи національних забобонів ділили тільки на впливових і невпливових. Впливових поважали й боялися, а над невпливовим знущалися, насміхалися зневажали їх». 7 «А все це тільки тому, що кожен із них мав якусь власну історію про далекі, але так в не відболілі смерті. Про своїх бабусь і дідусів, про тюремні ями, про табори. Історію, яка їх усі ці роки розїдала, про яку вони усі ці роки потайки перешіптувалися й терпляче чекали, коли настануть інші часи, коли вони ті історії знову голосно виповідатимуть перед усіма нами, убиваючи в їхнє ім’я. Усі вони тихо і непомітно підгодовують свій гнів, свою лютість і мали наперед заготовані виправдання за різанину невинних, за всі спалені села, за всіх зґвалтованих дівчат. Усе це їм дозволили їхні історії, і за все це їх ті самі історії ніби виправдовували. Тішили їхню совість і присипляли щоночі їхні неспокійні душі». 11 «Мені відчувалося, що саме такі емоційні балканці, на перший погляд «суворі хлопці», з піснею в голові, від якої щохвилини можуть розплакатись - то найнебезпечніший різновид звірів, яких можна зустріти у життєвому середовищі. У моїй уяві такі «співаки» були здатні чинити жахіття, яких емоційно стабільніші індивіди навіть уявити не могли». 13 «Я не справляв достатньо небезпечного враження, щоб своїм скальпом полікувати комплекс меншовартості котромусь налиганому пекінесику. Так само я був абсолютно жалюгідним створінням, на якому якийсь третьорозрядний хуліган міг попрактикувати свою техніку залякування. Мої показники справді буди ідеальними для ігнорації». 20 «Молоді дівчата, які зі щедрою допомогою косметики успішно трансформувалися у своїх мам, перед приміщенням для велосипедів за танцювали коло. Юнаки, які свої обов’язкові спортивні костюми з такої нагоди замінили на завеликі батьківські піджаки, плескали їм із безпечної віддалі, поки їхні облиті потом дядьки пропонували їм випити і з гордістю ляскали по спинах. Тітки всіх вікових категорії поправляли вже кілька років завузькі на них сукні і вдавали, що їм байдуже до того, що для такої нагоди вони не змогли купити нових, по фігурі скроєних костюмів, які їм їхні вусаті чоловіки обіцяли ще з 1987 року. Вдягнені та прикрашені, як різдвяні ялинки, діти літали довкола, а молоді батьки мали за обов’язок схопити їх раніше, ніж вони випурхнуть на дорогу. Дівчата прикрашали решту гостей, поки ті двадцятьма різними фотоапаратами знімали все довкола у всіх можливих комбінаціях». 22 «Слухаючи пані Подлоґар, яка до нескінченності повторювала свою історійку, мене не переставало доймати запитання, звідки в людей потреба у тій ілюзії досконалої родини, і чи є взагалі функціональні родини, чи всі тільки прокидаються так, як усеньке життя прикидалися Марія і Душан». 24 «Надя була щаслива дитина, і поки я дивився свої перші репортажі з фронту, вона плакала, бо її сестра на день народження дістала новий велосипед, а вона й далі мусила їздити на старому. Коли я залишився без батька, вона смертельно образилась на своїх батьків за те що перед шкільною поїздкою на природу їй не купили нових кедів. Коли я залишився без мами, Надя з жахом переконалась, що вчителька математики її не любить, і тільки тому впаяла їй четвірку; поки я жив самотою серез незнайомих людей, Надя дістала травму через те, що їй не дозволили піти на шкільну дискотеку»
25-10-2020 22:26 |
Avatar
Старий Лев
Вітання! Дякуємо вам за вашу враження!
26-10-2020 10:49 |
Avatar
На цю книгу звернув увагу, тому що давно хотів почитати щось на тему розпаду Югославії. Вирішив, що до варто почати з художньої літератури. Відразу скажу, що книжка "зайшла", Напевне тому, що знайшов в історії розказаній Войновичем, щось близьке. Автор обрав спосіб оповіді, при якому минуле постійно чергується з теперішнім: ось герой уже дорослий і живе з подругою, а ось він маленький хлопчик, звичний світ якого вмить руйнується через війну. І такі стрибки відбуваються протягом усієї книги, поки герой шукає відповіді на питання: "хто його батько?", "хто він?", "ким для нього є й були родичі?". Войнович на скільки вміло чередує ці стрибки в часі й тримає інтригу, що я прочитав книгу за два вечори. Книга, в першу чергу, не про війну й політику, а про людей і їх долі, на які вплинула війна.
28-11-2020 23:03 |
Avatar
Старий Лев
Вітання! Дякуємо вам за ваші враження :)
29-11-2020 15:22 |
Avatar
Олена
Оригінальний погляд на тему. Цікаво! Дякую за видання!
24-01-2021 20:52 |
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка
Югославія, моя батьківщина обкладинка