Осляче поріддя

коли появиться книжка?

Я в захопленні від творчості Поліни Жеребцової. Дуже чекаю на цю книгу)))

За читання цієї книги бралася з певним трепетом. Мене так вразила "Мураха у скляній банці", що мимохіть боялася: іще одна книга про дитинство від Поліни Жеребцової може бути такою ж болісною, як і перша. І такою ж глибокою та прекрасною — саме це й спонукало мене прочитати роман. Що ж — я не помилилася, очікуючи шквалу емоцій. От тільки їх забарвлення трошки не вгадала: "Осляче поріддя" просякнуте таким світлом, таким яскравим сяйвом, насичене такими барвами й позитивом, які можна бачити тільки в ранньому дитинстві. Проте не всім вдається зберегти у пам’яті той стан, і ще менша кількість дорослих здатна його відтворити та поділитися з іншими. Поліні це вдалося на славу. Насправді роман — це збірка із понад сотні коротеньких оповідань. У них ідеться про різноманітні події із життя дівчинки, починаючи від найперших спогадів про раннє дитинство. У світі маленької Поліни багато і радощів, і проблем. Проблеми виникають передусім від того, що характер дівчинка, за словами мами, котра виховує дитину сама, успадкувала від... осла. Тому й трапляються з нею всілякі пригоди, тому й виховання дитина потребує особливого — жорсткого. Зізнаюся, що спочатку мене місцями заціплювало від тих методів виховання: як мама такого ж маленького неслуха, я часом розуміла маму Лєну, проте все одно всією душею була на боці маленької Поліни, на яку сварилися, яку штовхати й лупцювали, яку позбавили всіх іграшок і зачиняли саму вдома на цілісінький день. Щоправда, тут я злукавила: не саму. З нею були дві кицьки та песик — повноправні учасники всіх пригод. Такими ж повноцінними героями є й бабуся, дід та прабабуся, подружки й вуличні хлопчаки, сусіди, що населяли один із дворів багатонаціонального Грозного, навіть бродячі пси. А сувора мама з часом і в очах маленької героїні, й в очах читача постає як турботлива жінка, котра дбає не тільки про доньку, а й про інших дітей, полишених своїми батьками на виховання вулиці. До речі, описи дитячих емоцій та реакцій на ту чи іншу поведінку мами стали для мене своєрідним одкровенням, адже щось таке, схоже, відчуває і моя дитина у подібних ситуаціях. Тому можу сміливо заявити ще й про певну педагогічну цінність книги)) І насамкінець — поради. Я їх дуже рідко роздаю, оскільки вважаю це невдячною, та й непотрібною справою. Але часом дозволяю собі винятки))) Отож, усім, хто у захваті від спогадів про дитинство Наріне Абгарян, "Осляче поріддя" раджу. А тим, хто ще не знайомий із "Мурахою у скляній банці", рекомендую прочитати спочатку "Осляче поріддя", а потім — "Мураху..." як логічне продовження життя дівчинки Поліни із Грозного, до якого прийшла війна...

Купила цю книгу випадково, і, почавши читати, просто "пропала". Авторка дуже легко та цікаво описує події, що відбувалося з нею в дитнстві (хороші чи погані), людей, що її оточували. "ковтнувши" цю книгу, занурившись у світ Поліни Жеребцової я прочитала і всі наступні її твори, і таке враження, що знаю авторку багато-багато років.

Прочитавши коментарі, вирішила придбати цю книжку. Почала читати із певними сподіваннями. Спочатку було цікаво. Навіть була асоциація з "Поховайте мене за плінтусом". Мати, яка весь час лупцювала дитину, і ця дитина сприймала це як належне. Десь на третині книжки стало не так цікаво. І історії стали наче "обрубані", і самі ідеї вже не захоплювали. На половині книжки стало нудно. Відклала. Потім знову взялася. Зараз до кінця лишилося 35 сторінок і думаю - дочитувати чи ні? Резюме: книжка не сподобалася. Ані стиль, ані більша частина історій. Такі собі мемуари, які, як на мене, мають цінність виключно для авторки.