Хорхе Луїх Борхес

Аргентинський прозаїк, поет, публіцист, один із найвизначніших письменників XX століття.

Народився 24 серпня 1899 року в Буенос-Айресі. У сім років написав перше оповідання «La visera fatal», у вісім переклав на іспанську казку Оскара Вайльда «Щасливий принц». Молоді роки провів у Європі, куди його батько виїхав на лікування напередодні Першої світової війни. Закінчив школу ім. Жана Кальвіна в Женеві, у 1919 році разом з родиною переїхав до Мадрида. Поезія та переклади Борхеса публікувалися в іспанських модерністських журналах «Греція», «Космополіс», «Ультра». У 1919 році в журналі «Греція» був опублікований перший вірш Борхеса. У 1921 році повернувся до Аргентини, де видав кілька поетичних збірок. У 1930 році полишив поезію й взявся за прозові жанри. У цей час виходять «Всесвітня історія безчестя» (1935), «Історія вічності» (1936), «Вимисли» (1944), «Алеф» (1949), «Нові розслідування» (1952), «Повідомлення Броуді» (1970), «Книга піску» (1975). На початку 50-х років знову повернувся до поезії.

У 1930 році познайомився з письменником Адольфо Бйой Касаресом, який став співавтором багатьох творів: «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» (1942), «Хроніки Бустоса Домека» (1967), «Нові оповідання Бустоса Домека» (1977) та ін. У 1955 році став членом Аргентинської академії письменства. У 60-х роках під час подорожей Європою та Америкою виступав із лекціями, що опісля були опубліковані під назвою «Сім вечорів» (1980). У 1955–1973 роках був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини.

Помер в Женеві 1986 року від раку печінки.

Лауреат Премії Сервантеса, міжнародної літературної премії Форментор (розділив із Семмюелем Бекетом), Єрусалимської премії, Національної літературної премії Аргентини, Премії Альфонсо Реєса та ін.