Володимир Куліш

Володимир Куліш — драматург, прозаїк, автор репортажів, наукових трактатів, повістей, політичних гуморесок, п’єс та книги спогадів «Слово про будинок «Слово». Член Асоціації Діячів Української Культури. Син драматурга Миколи Куліша, чоловік письменниці Оксани Керч, батько кінорежисера Миколи Куліша. Писав під псевдонімами Серафима Гусочка, Степан Євин.

Народився 10 липня 1917 року в Олешках на Херсонщині. Дитячі роки минали в Одесі, потім у Харкові. Батько був репресований у 1934, потім посмертно реабілітований. 

Напочатку Другої світової Володимир переїхав до Львова, де від 1942 року публікував репортажі й оповідання на воєнні теми у газеті «Вільна Україна». У роки війни емігрував спочатку до Австрії, потім Аргентини, мешкав у Буенос-Айресі. У 1950-х переїхав до Філадельфії (США).

У 1963 році опубліковано п’єсу про боротьбу УПА за незалежність України «Ліс шумить», яка була відзначена премією конкурсу драматичних творів у Австрії). Автор гуморесок політичного спрямування у журналі «Мітла» (Буенос-Айрес), повістей «Пацани» (Мюнхен, 1967), «Їх було трьох» (обидві – про життя безпритульних), «Повірте на слово», «Повість без назви», книги спогадів «Слово про будинок “Слово”» (Торонто, 1966; «Березіль», 1991, № 5). 

У журналі «Естафета» (Нью-Йорк; Торонто, 1974) — друкованому органі Асоціації діячів української культури, членом якої він був, — надрукував «Науковий трактат про сни» і «Закінчення передмови й початок розділу першого». Статтю Куліша «Як працював Микола Куліш» опубліковано у київській газеті «Літературна Україна» (2013, № 3). В еміграції пропагував творчість батька.

Помер 27 липня 2009 року у Філадельфії.