В. Домонтович

Віктор Петров — український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук. Разом з Валеріаном Підмогильним, Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.

Свої твори писав під псевдонімами В. Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко та Борис Веріґо.

Народився 10 жовтня 1894 року в сім'ї православного священника та богослова отця Платона (Петрова). Дитинство минуло в Одесі.

Закінчив чоловічу гімназію в місті Холмі в 1913 році. У 1918 році здобув освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету, де отримав срібну медаль за свою дипломну роботу і залишився в університеті як професорський стипендіат до 1920 року.

Працював в Етнографічній комісії Української Академії наук, де був її головою з 1927 по 1933 рік. Брав активну участь у житті української еміграції в Німеччині після Другої світової війни. Викладав етнографію на філософському факультеті Українського вільного університету в Мюнхені. Після 1949 року працював у москві, а з 1956 року в Інституті археології у Києві.

Як етнограф і археолог, написав низку праць, включаючи дослідження про Трипільську культуру, скіфів та етногенез слов'ян. Був співредактором книги матеріалів про дніпровських човнярів та інших етнографічних досліджень.

Його романи стали частиною української літературної спадщини і отримали визнання критиків. Отримав високу художню оцінку своїх творів від Юрія Шевельова. Був близьким товаришем Миколи Зерова і мав роман із його дружиною Софією, з якою одружився у 1957 році.

Існують твердження, що Петров співпрацював з радянською розвідкою, про що свідчать його раптове зникнення з Мюнхена та поява в москві.

Помер у Києві 8 червня 1969 року і був похований на Лук'янівському військовому цвинтарі.