Тодось Осьмачка

Тодось (Феодосій) Степанович Осьмачка — український поет, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч, чия творчість стала визначним явищем української літератури XX століття. Його твори наповнені символізмом, експресіонізмом та глибокими історичними рефлексіями.

Народився 16 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині у багатодітній селянській родині. Його батько працював у маєтку Терещенка і згодом здобув спеціальність ветеринара, що дало змогу дітям здобути освіту. Тодось Осьмачка спочатку навчався у церковноприходській школі, а потім у земській школі в Матусові. Самотужки здобував освіту, готувався до вступу в Черкаську учительську семінарію, проте спершу невдало склав іспити. Врешті-решт у 1915 році отримав звання земського вчителя і почав працювати в школі.

У 1916 році його мобілізували до царської армії, а 1917–1919 роках він воював у лавах армії УНР, в елітній частині «чорних запорожців». Пізніше навчався у Київському інституті народної освіти, а також працював інструктором із підготовки працівників освіти.

Літературну діяльність розпочав у 1920-х роках, долучившись до літературних угруповань Аспис та Ланка, до яких входили Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний. Його перша збірка «Круча» (1922) продемонструвала потужну образність і стала одним із помітних явищ української поезії того часу. Наступні збірки «Скитські вогні» (1925) та «Клекіт» (1929) підсилювали його позицію в літературі, змальовуючи трагічні картини українського селянства, передчуття катастрофи та розпаду традиційного укладу життя.

Ідеологічні чистки 1930-х років не оминули поета. Його критикували за «буржуазний націоналізм», переслідували, двічі заарештовували, а щоб уникнути репресій, він змушений був симулювати божевілля, потрапив до психіатричної лікарні, звідки згодом утік. Його життя перетворилося на низку переховувань у селах та містах України.

Під час Другої світової війни, коли радянська влада втратила контроль над Києвом, Осьмачка прибув до Львова, де розпочав активну творчу діяльність. Тут він видав поетичну збірку «Сучасникам» (1943) та написав повість «Старший боярин».

Після приходу радянських військ у 1944 році він змушений був емігрувати спочатку до Німеччини, де приєднався до Мистецького українського руху (МУР), а згодом до США, Канади, Франції, Югославії. Жив у постійному страху переслідувань і змінював місце проживання.

У США, Канаді та Франції Осьмачка написав низку важливих прозових творів: «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956) та «Із-під світу» (1954), у яких продовжував досліджувати тему репресій, втечі від тоталітарного режиму, руйнації української душі. Його творчість сповнена глибокої символіки, експресії та трагізму.

У 1961 році під час подорожі Європою його розбив параліч. Друзі перевезли його до США, де він опинився в психіатричній лікарні «Пілігрім Стейт Госпіталь». Його останні місяці життя пройшли в ізоляції. 7 вересня 1962 року він помер у лікарні, а похований на українському кладовищі Святого Андрія в Саут-Баунд-Брук, Нью-Джерсі.

Попри складне життя, творчість Тодося Осьмачки увійшла до золотого фонду української літератури. Його повість «Старший боярин» Юрій Шевельов назвав твором, що перелив Україну в слово.

На його честь названо вулиці у Києві, Черкасах, Дніпрі, Куцівці. Засновано Літературну премію імені Тодося Осьмачки, першими лауреатами якої стали Мирослав Дочинець та інші видатні письменники. У Київському Молодому театрі поставлено виставу «Духів день» за мотивами його творів.