Тарас Мельничук

Тарас Мельничук — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії. Лауреат Шевченківської премії (1992).

Народився 20 серпня 1939 року в селі Уторопи Косівського району Івано-Франківської області. Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської Армії. 1958 року вступає до Чернівецького держуніверситету. На третьому курсі покидає навчання, їде по комсомольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі — впродовж двох років працює теслею на будовах Красноярського краю. 1964 року знову поновлюється в університеті, з якого через півтора року його, однак, відраховують. Після цього працює в редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. 

1967 року у видавництві «Карпати» виходить перша збірка віршів «Несімо любов планеті». У 1968 році вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. З 1972 по 1975 був несправедливо позбавлений волі. Далі — 2 роки адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. З 1987 року працює слюсарем-машиністом на Одеській залізниці. Останні публікації — в івано-франківській обласній газеті «Комсомольський прапор» та журналі «Україна» (1989, № 6). «Князь роси» — друга збірка поета, яка виходить після більш як двадцятирічної перерви.