Софія Яблонська

Софія Іванівна Яблонська (15 травня 1907 - 4 лютого 1971) — українська та французька письменниця, журналістка, фотографка, режисерка та мандрівниця, одна з перших українських тревел-блогерок і емансипанток, яка здійснила навколосвітню подорож. Її творчість і життя стали символом жіночої самостійності й культурної відкритості свого часу.

Народилася в селі Германів (нині Тарасівка Львівського району Львівської області) у сім’ї священника і лікаря Івана Яблонського та Модести. Дитинство провела в селі поруч із батьком, а під час Першої світової війни сім’я змушена була переїхати до Таганрогу, де Софія закінчила жіночу гімназію. У 1921 році родина повернулася до Галичини, а Софія продовжила навчання на учительській семінарії, курсах крою і шиття, комерційної діяльності, а також драматичній школі, що відкрила їй шлях до театру. Вона керувала двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацювала з художниками, а згодом поїхала до Парижа, де навчалась мистецтва документального кіно.

У Парижі Софія працювала манекенницею, моделлю для художників і кіноакторкою, а також жила у цивільному шлюбі з художником Крістіаном Кальяром. Під впливом паризької богеми захопилася ідеєю подорожей і в 1928–1929 роках здійснила першу велику мандрівку — до Північної Африки, зокрема Марокко. Враження від поїздки вона описала в романі «Чар Марока» (1932), який отримав схвальні відгуки критиків, зокрема Михайла Рудницького.

Надихнувшись першою подорожжю, Яблонська уклала контракт із кінокомпанією і в 1931 році вирушила в навколосвітню експедицію, що тривала три роки. Вона відвідала Єгипет, Джибуті, Цейлон, Французький Індокитай, Лаос, Камбоджу, Китай, Сіам, Малайські острови, Яву, Балі, Таїті, Австралію, Нову Зеландію, США і Канаду. Під час подорожей Яблонська знімала документальні фільми, фотографувала життя місцевих народів і надсилала репортажі до українських періодичних видань. Попри скепсис з боку кінокомпаній і складнощі, пов’язані з упередженнями місцевих жителів, їй вдалося зробити унікальні знімки та матеріали.

Після повернення до Галичини в 1935 році Яблонську тепло зустрічали читачі, а вона продовжувала видавати романи й репортажі про свої мандри: «З країни рижу та опію» (1936), «Далекі обрії» (1936, 1939). Всі видання містили її авторські фотографії, що ілюстрували екзотичний побут і культуру народів, яких вона відвідала.

У 1939 році Яблонська назавжди покинула Україну. Після Другої світової війни вона проживала в Китаї, де познайомилася й одружилася з французьким дипломатом Жаном Уденом. Вона народила і виховала трьох синів. У 1950 році сім’я повернулася до Франції, де Софія захопилася архітектурою, проєктувала вілли на острові Нуармутьє, і продовжувала літературну діяльність. У 1971 році Яблонська загинула в автокатастрофі, везучи рукопис нової книги оповідань і нарисів «Дві міри — дві ваги», яка була видана посмертно.

Її літературна спадщина містить збірки епічних творів: «Чар Марока», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії», збірку оповідань «Дві міри — дві ваги» і книгу спогадів «Книга про батька». Усі ці твори супроводжувалися її унікальними фотографіями. Софія Яблонська була публіцисткою, авторкою репортажів для журналів «Жіноча доля», «Нова хата», «Ми і світ», «Назустріч», «Діло» та інших.

Її творчість і мандрівницький дух надихають сучасників — зокрема, у 2022 році у Львові на її честь перейменували одну з вулиць. Також її подорожі стали джерелом натхнення для музичного альбому гурту IGNEA. Завдяки дослідникам та онуці Софії вдалося віднайти і видати унікальний архів із світлинами, рукописами й особистими речами цієї видатної української жінки.

Софія Яблонська залишила по собі яскравий слід як піонерка тревел-журналістики, перша українська жінка-кінооператорка, непересічна мандрівниця, письменниця і фотографка, яка проклала шлях для багатьох наступних поколінь.