Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Саша Чорний

Саша Чорний – це насправді псевдонім Олександра Михайловича Глікберга, російського поета, прозаїка, перекладача, що народився в єврейській родині міста Одеса 1 жовтня 1880 року. Його змалечку називали Сашою Чорним, адже одного з його рідних братів також звали Олександром. Отож, хлопців розрізняли за кольором волосся: один Сашко був брюнетом, інший – блондином.

Раннє дитинство він провів у містечку Біла Церква. Сім’я була багатодітною, тож дітьми ніхто не займався: ні батько, котрий був провізором, тобто займався аптечною справою і дуже рідко бував удома, ні мати, котра мала неврівноважений істеричний характер. Отож Сашко почувався покинутим, вчився абияк і його не раз відраховували зі школи за погані оцінки.

Дійшло до того, що у п’ятнадцятирічному віці він утік із дому та вирушив до Петербурга шукати кращої долі. Там добряче набідувався та став писати батькам листи з проханням допомогти. Відповіді, однак, не отримав. Якби не доброта сторонньої людини, не знати, чи взагалі би не загинув. Щасливий випадок допоміг Олександру Глікбергу: один журналіст написав про покинутого напризволяще хлопчика статтю, що вийшла друком у популярній петербурзькій газеті «Син Вітчизни». Її прочитав житомирський чиновник Костянтин Костянтинович Роше, який незадовго до того втратив сина. Цей милосердний чоловік забрав Сашу до себе. Так хлопець наприкінці 1898 року опинився в Житомирі, що став для нього рідним домом. З того моменту життя Саші змінилося на краще. Його названий батько пристрасно захоплювався поезією, що передалось і сину-приймакові.

У 1900 році Олександра рекрутували до війська, і прослужив він два роки в тому ж Житомирі, у 18-му Вологодському полку. Потім звільнився в запас і працював на митниці в містечку Новоселиці, на кордоні з Австро-Угорською імперією. Далі знову повернуся до Житомира, де дописував до газети «Волинський вісник».

Але простору провінційного міста Сашкові вже не вистачало, він хотів серйозно займатися літературою і 1905 року знову переїхав до Петербурга. Тут він почав співпрацювати з сатиричними журналами «Глядач», «Альманах», «Маски», «Лісовик». Його псевдо – Саша Чорний – вперше з’явилося в журналі «Глядач» (№23 від 27 листопада 1905 року) під віршованою політичною сатирою «Нісенітниця». Сатира була такою гострою, що журнал закрили, а його поетична збірка «Різні мотиви» була заборонена цензурою.

З 1908 року Саша Чорний співпрацює з журналом «Сатирикон» і стає провідним автором видання. До нього приходить слава: гострі, влучні, часом дошкульні, неймовірно дотепні вірші отримали справжнє визнання читача. У світ виходять книги віршів «Усім ницим духом», «Мимовільна подать», «Сатири».

Щоправда, після виходу у світ книжок «Сатири» та «Сатири і лірики», у 1911 році, Саша Чорний зникає з літературного горизонту, йде з журналу «Сатирикон». Зате того ж року дебютує як дитячий письменник. 1912 року виходить його перше оповідання для дітей – «Червоний камінець», 1915 – книга віршів для дітей «Тук-тук», 1914 – «Жива азбука» у віршах. Поступово творчість для дітей стає його головним заняттям.

Коли 1914 року була оголошена Перша світова війна, Сашу Чорного забрали в армію, де він служив рядовим при польових госпіталях. Тут він також не припиняв писати.

Жовтневу революцію Сашко не прийняв. У 1918-1919 жив на хуторі під Двінськом та у Вільно, де написав багато віршів. У березні 1920 року вирішив емігрувати. Жив у Берліні (1920-1925), Римі (травень 1923-1924), Парижі (березень 1924-1929).

Видав збірник прози «Несерйозні оповідання» (1928), повість «Чудесне літо» (1929), дитячі книги «Сон професора Патрашкіна» (1924), «Щоденник фокса Міккі» (1927), «Кошача санаторія» (1928), «Рум’яна книжка» (1928).

1929 року Саша Чорний купив земельну ділянку в містечку Ла-Фав’єр, на Лазуровому узбережжі Середземного моря, збудував будинок, в якому часто гостювали російські письменники, художники, музиканти. Та недовго він насолоджувався життям у райському закутку Середземномор’я.

Помер Саша Чорний 5 серпня 1932 року. Він допомагав сусідові гасити пожежу на фермі. І от, серце не витримало напруги. Його улюбленець – фокстер’єр Міккі – з туги помер на грудях свого господаря.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage