Роберт Маккеммон

Роберт Маккеммон — американський письменник, який здобув визнання завдяки творам у жанрах горору, фентезі та історичної прози. 

Народився 17 липня 1952 року в Бірмінгемі, штат Алабама, США. Його дитинство було непростим: після розлучення батьків він жив із бабусею та дідусем. У 1974 році здобув ступінь бакалавра журналістики в Університеті Алабами, а згодом залишився жити у рідному Бірмінгемі. Має доньку Скай від колишньої дружини Саллі Сандерс.

Маккеммон став одним із найвпливовіших авторів американського буму літератури жахів кінця 1970-х — початку 1990-х років. До 1991 року він мав три бестселери за версією «Нью-Йорк Таймс» — «The Wolf’s Hour», «Stinger» і «Swan Song», а загальний наклад його книг сягнув близько п’яти мільйонів примірників. Його творчість неодноразово відзначалася престижними нагородами, зокрема премією Брема Стокера за романи «Mine» і «Boy’s Life», а також за оповідання «The Deep End» і «Eat Me». Роман «Boy’s Life» приніс йому також Всесвітню премію фентезі.

У 1985 році його оповідання «Nightcrawlers» було адаптовано для серіалу «The Twilight Zone». Проте після виходу книги «Speaks the Nightbird» письменник зіткнувся з конфліктом із редактором нового видавництва щодо напряму історичного роману, що призвело до тривалої перерви в його творчості. Цей період був позначений депресією та переосмисленням власного шляху. Повернення відбулося з романом «Speaks the Nightbird», який став першою книгою в серії про Метью Корбетта — судового секретаря XVIII століття, що розслідує таємниці колоніальної Америки. Відтоді серія набула популярності, а з 2002 року було опубліковано чотирнадцять нових книг, зокрема вісім — у циклі про Корбетта.

Цікавим є ставлення Маккеммона до власної ранньої творчості: він тривалий час не дозволяв перевидавати свої перші романи, вважаючи їх недостатньо якісними. Проте згодом змінив думку, і твори «Baal», «Bethany’s Sin», «Night Boat» та «They Thirst» були перевидані обмеженим накладом, а також стали доступними в електронному та аудіоформатах. В інтерв’ю 2013 року він визнав, що ці книги написані краще, ніж він пам’ятав, і погодився, що читачі заслуговують на повне зібрання його творів.