Пилип Селігей

Пилип Селігей — український філолог, мовознавець, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. У своїй багаторічній науковій діяльності досліджує проблеми етимології, стилістики, соціолінгвістики, лінгвістики впливу, термінознавства, історії українського мовознавства та літератури.

Народився 27 січня 1975 року в Києві в родині ученого і винахідника у галузі обчислювальної техніки Олександра Селігея. Здобув освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. З 1997 по 2000 роки навчався в аспірантурі Інституту мовознавства імені Олександра Опанасовича Потебні Національної академії наук України. У 2000 році почав працювати у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов, у 2016 році був працівником відділу слов’янських мов, з 2007 року — старшим науковим співробітником, а з 2019-го — провідним науковим співробітником.

Науковий доробок Пилипа Селігея налічує понад 120 праць. Він глибоко досліджує етимологію, стилістику, лінгвістику впливу, соціолінгвістику, термінознавство, історію мовознавства та літератури. Його робота з укладання «Етимологічного словника запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові» стала унікальним внеском у світову лексикографію — це перший у світі етимологічний словник, присвячений суфіксам. Завдяки ретельному аналізу та міжмовним паралелям, він реконструював праформи та показав шляхи запозичення грамем.

Селігей розробив концепцію мовної свідомості як небайдужого ставлення до мови, окреслив її структуру й типологію, увиразнив її значення для мовної стійкості держави та запропонував методи мовного виховання. Його дослідження лексичного пуризму показали, що прагнення народу до самобутності — не лише закономірне, а й стратегічно важливе для розвитку мови. Він наголошував, що такі процеси характерні для всіх європейських мов, зокрема й української.

Окрему увагу вчений приділив теорії мовного прогнозування, окресливши чинники, які впливають на майбутнє мови — від демографії до цифрової оснащеності. У наукових працях він аналізує стильові норми та комунікативні якості українських наукових текстів, наголошуючи на потребі позбутися псевдонаукового жаргону та формувати інтелектуально впливове мовлення.

Селігей також досліджував історію українського мовознавства XX століття, відновив біографії репресованих мовознавців, а в літературознавстві — вперше застосував метод усної історії для дослідження письменницького побуту у будинку Роліт. Разом зі Станіславом Цаликом він відтворив панораму літературного життя 1930–1980-х років, поєднавши усні спогади з архівними даними, що дозволило ввести в обіг нову важливу біографічну інформацію.