Петро Панч

Петро Панч (справжнє прізвище — Панченко) народився 4 липня 1891 року в місті Валки на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника було сповнене життєвих вражень, які згодом знайшли відображення в його автобіографічному романі «На калиновім мості». З п’ятнадцяти років він почав працювати — спершу в Народному домі, а згодом писарчуком. У Харкові, де юнак шукав кращої долі, він потрапив у коло студентської молоді, багато читав і навчався на загальноосвітніх курсах. Після цього вступив до Полтавського землемірного училища, а згодом — до Одеського артилерійського училища, після якого потрапив на фронт Першої світової війни.

У роки Української революції Петро Панч служив сотником у гарматному дивізіоні Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Після переходу до Червоної армії завершив війну командиром дивізіону. Восени 1921 року демобілізувався і повернувся до Валок, де працював землеміром. Саме тоді розпочалася його літературна діяльність. Перші публікації з’являлися під псевдонімами «Максим Отава» та «П. Пан», а згодом — «Петро Панч».

У 1920-х роках письменник активно творив і публікувався. Його дебютні збірки — «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом’яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926), «Голубі ешелони» (1928). Він був членом літературних об’єднань «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. У 1935 році вийшов його перший роман «Облога ночі», а в 1954 — «Гомоніла Україна». Найвідомішим твором стала автобіографічна повість «На калиновім мості», за яку Панч отримав Шевченківську премію у 1965 році.

Петро Панч також активно працював у жанрі дитячої літератури. Його твори для дітей — «Свистуни», «Портрет», «Малий партизан», «Будемо літати», «Син Таращанського полку», «Гиля, гуси», «Вовчий хвіст», «Гарні хлопці», «Для вас і про вас» — здобули популярність серед юних читачів. Загалом він є автором понад 60 книжок художньої прози.

У роки Другої світової війни Панч працював у Москві головним редактором літературного відділу радіостанції «Радянська Україна» та був членом Усеслов’янського антифашистського комітету. Після війни очолював Харківську організацію Спілки письменників України (1949–1953), а згодом був секретарем правління Спілки письменників України (1966–1969). У 1938–1958 роках мешкав у будинку письменників Роліт у Києві.

Хоча не всі його твори відповідали офіційній ідеології, Панч залишався активним учасником літературного процесу. У 1958 році він публічно засудив роман Бориса Пастернака, що викликало резонанс. Його останньою книжкою стала збірка статей та етюдів-спогадів «Відлітають журавлі», якою він попрощався з читачами.

Петро Панч помер 1 грудня 1978 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. Його ім’я носить вулиця у Валках, Львові та Києві, а також Корчунецька школа-інтернат у Хмельницькій області.