Патриція Гайсміт

Патриція Гайсміт – американська письменниця, відома завдяки психологічним трилерам та напруженим історіям про моральну амбівалентність. Її найвідоміший роман «Незнайомці в потягу» (1950) став основою для культового фільму Альфреда Гічкока, а цикл книг про містера Ріплі зробив її однією з найвпливовіших авторок кримінальної літератури XX століття.

Вона народилася 19 січня 1921 року в місті Форт-Верт, штат Техас, під іменем Мері Патриція Пленгман. Її дитинство було позначене складними стосунками з матір’ю, яка згодом зізналася, що намагалася перервати вагітність. Після розлучення батьків Патрицію виховувала бабуся, а пізніше — мати та вітчим, актори за професією. Вона росла в Нью-Йорку, де з раннього віку захоплювалася читанням і психологією, зокрема патологіями людської поведінки.

Гайсміт здобула освіту в Барнардському коледжі, а перші кроки в літературі зробила, працюючи у видавництві коміксів. Її дебютний роман «Незнайомці в потягу» (Strangers on a Train, 1950) одразу привернув увагу критиків і був екранізований Альфредом Гічкоком. Авторка швидко здобула репутацію майстрині напруженої атмосфери, психологічної глибини та моральної неоднозначності.

Найбільшу популярність Гайсміт принесла серія романів про Тома Ріплі — харизматичного злочинця, який водночас викликає захоплення і відразу. Перший роман циклу, «Талановитий містер Ріплі» (The Talented Mr. Ripley, 1955), став класикою жанру і отримав кілька екранізацій. Усього серія включає п’ять романів, серед яких «Ripley Under Ground» і «Ripley’s Game», і залишається однією з найвпливовіших у світовій кримінальній літературі.

Окрім детективів, Гайсміт також писала про теми, які вважалися табуйованими. Її роман «Ціна солі» (The Price of Salt, 1952), опублікований під псевдонімом Клер Морган, став першим американським романом про лесбійські стосунки з позитивним фіналом. Цей твір був адаптований у фільм «Керол», який здобув міжнародне визнання.

Особисте життя письменниці було складним і суперечливим. Вона не була у шлюбі, не мала дітей, і мала романтичні стосунки переважно з жінками, зокрема з письменницею Меріджейн Мікер. Гайсміт віддавала перевагу компанії тварин, особливо равликів, яких тримала сотнями у своєму саду. Її соціальна ізоляція, алкоголізм і складний характер стали предметом дослідження біографів, зокрема в книзі Ендрю Вілсона «Красива тінь».

З 1981 року вона жила в швейцарському селі Ауріджено, а з 1987 — у громаді Тенья біля Локарно. Померла 4 лютого 1995 року від лейкемії. Її постать продовжує надихати митців: у 2024 році Київський академічний драматичний театр на Подолі поставив п’єсу «Швейцарія» Джоанни Мюррей-Сміт, а в 2025 році Антон Корбейн екранізував її, запросивши Гелен Міррен на роль Гайсміт.