Пантелеймон Куліш

Пантелеймон Куліш — український письменник, перекладач, історик, мовознавець, фольклорист, видавець і громадський діяч, один із найяскравіших представників українського національного відродження ХІХ століття. Автор першого українського історичного роману «Чорна рада», творець першої фонетичної абетки української мови — «кулішівки», що стала основою сучасного правопису. Його багатогранна діяльність охоплює літературу, історіографію, мовознавство, публіцистику, переклад і видавничу справу.

Народився 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області) в родині дрібного дворянина козацького походження і доньки козацького сотника. Змалку захоплювався народною творчістю, яку чув від матері та сусідки Уляни Мужиловської. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії, згодом — як вільний слухач — у Київському університеті, де познайомився з Михайлом Максимовичем. Через відсутність документів про дворянське походження не зміг офіційно вступити до університету, однак саме цей період став визначальним для його літературного становлення.

У 1840-х роках Куліш працював викладачем, писав російською мовою історичні повісті та романи, зокрема «Михайло Чарнишенко» і «Огненный змей». У 1847 році, вже одружений із Олександрою Білозерською (письменницею Ганною Барвінок), був заарештований за зв’язки з Кирило-Мефодіївським товариством і засланий до Тули. Там створив низку художніх і публіцистичних творів, вивчав європейські мови, захоплювався Байроном, Шатобріаном, Руссо.

Після повернення до Петербурга Куліш видав двотомні «Записки о Южной Руси» (1856–1857), які викликали захоплення Тараса Шевченка. У 1857 році побачила світ «Чорна рада» — перший український історичний роман, що став класикою. Того ж року Куліш видав «Граматку» — перший український буквар, а також редагував твори Марка Вовчка, відкрив власну друкарню. Був одним з ініціаторів створення журналу «Основа», де публікував історичні нариси, поезії, переклади.

У 1860-х роках мешкав у Варшаві, працював урядовцем, збирав архівні матеріали, спілкувався з польською та галицькою інтелігенцією. У цей період формував свою суперечливу концепцію історії України, яку виклав у тритомній «Истории воссоединения Руси». Ця праця викликала гостру критику з боку українських інтелектуалів, зокрема Бориса Грінченка та Леоніда Глібова. Після Емського указу Куліш остаточно розчарувався в імперській політиці.

Останні роки життя провів на хуторі Мотронівка, який перейменував на Ганнину Пустинь. Тут він писав, перекладав, укладав збірки, зокрема «Хуторская философия и удаленная от света поэзия» (1879), яка була заборонена цензурою. Перекладав Шекспіра, Байрона, Ґете, Шиллера, Гейне, Міцкевича. У 1893 році в Женеві видав збірку «Дзвін», а також готував до друку перший повний переклад Біблії українською мовою, завершений після його смерті Іваном Пулюєм.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка. Його творчість мала величезний вплив на формування української літературної мови, історичної свідомості та культурної ідентичності. Куліша вшановано пам’ятниками, монетами, поштовими марками, а його спадщина досі досліджується літературознавцями, істориками та мовознавцями.