Олесь Ульяненко

Олесь Ульяненко (справжнє ім'я — Олександр Станіславович Ульянов) народився 8 травня 1962 року в Хоролі на Полтавщині. Навчався у Лубенському медичному училищі та Миколаївському морехідному училищі. У молодості працював у Якутії, проходив службу в десантних військах у Східній Німеччині й Афганістані, певний час жив у Росії, а згодом оселився в Києві, де провів останні роки життя.

Писати почав ще наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій стала новела «Молитва», а широке визнання приніс роман «Сталінка», за який письменник у 1997 році отримав Малу Шевченківську премію, ставши її наймолодшим лауреатом. За роки творчості Ульяненко створив понад два десятки романів і численні повісті та оповідання. Серед найвідоміших його книжок — «Вогненне око», «Дофін Сатани», «Син тіні», «Знак Саваофа», «Жінка його мрії», «Там, де Південь», а також видані посмертно «Ангели помсти», «Пророк» і збірка «Яйця динозавра».

Проза Олеся Ульяненка здобула репутацію однієї з найсміливіших і найсуперечливіших у сучасній українській літературі. Його твори нерідко викликали гострі дискусії через жорсткі сцени й безкомпромісне змалювання людської природи. Водночас літературознавці неодноразово наголошували, що ця жорстокість не є самоціллю: письменника називали автором-моралістом, який досліджував природу людських бажань, морального занепаду й боротьби добра зі злом.

Творчість Ульяненка неодноразово ставала предметом суспільних суперечок. Після виходу роману «Знак Саваофа» письменник заявляв, що Московський патріархат оголосив йому анафему. Згодом роман «Жінка його мрії» був засуджений Національною комісією з питань моралі, через що Ульяненка називали першим письменником, чию книжку забороняли в незалежній Україні. Попри це, його література знаходила своїх читачів, а сам автор був відзначений преміями журналів «Сучасність», «Благовіст» і «Кур'єр Кривбасу».

Твори Олеся Ульяненка перекладено англійською, німецькою, чеською, вірменською, угорською та іншими мовами. Після смерті письменника 17 серпня 2010 року його спадщина продовжила привертати увагу читачів і дослідників: було видано книгу «Олесь Ульяненко. Без цензури», створено Меморіальну бібліотеку його імені, а 2012 року засновано Міжнародну літературну премію на його честь. Його творчість і сьогодні залишається однією з найяскравіших і найдискусійніших сторінок сучасної української прози.