Мирослав Капій

Мирослав Капій — український письменник-фантаст, поет, викладач, перекладач,  історик і фольклорист.

Народився 5 травня 1888 року на Тернопільщині в селі Коцюбинці в родині вчителів. Закінчив Тернопільську гімназію, в 1914 році два відділення Львівського університету — україністики та германістики філософського факультету. Від початку навчання дуже зацікавився науковою та літературною творчістю, сам писав і публікував вірші.

Його перша поетична збірка «На цім подолі смутку» (1906—1907) за браком коштів не була видана, рукопис зберігається в Центральному історичному архіві у Львові, там же його праця про І. Вагилевича (1914).

Друкувався у львівських газетах «Світ», «Бджола», «Будучність». З 1908 року починає друкуватися в київських виданнях «Розвага», антології «Українська муза» (1908), «Терновий вінок» (1908), «Не вмре, не загине» (1914).

Після закінчення університету продовжив династію батьків — вчителював у гімназії, педагогічній семінарії, школах. Був учасником національно-визвольних подій 1918-20 років, а під час польсько-українського конфлікту 1944 року вони з дружиною-полькою та донькою якимось дивом вціліли, засуджені до смерті польським підпіллям.

З 1945 року працював викладачем німецької мови в середній школі Косова, де ще перед війною придбав будинок — вулиця Міцкевича, 19. Там і помер 24 березня 1949 року. Вдячні нащадки неабиякого таланту 2001-го встановили меморіальні таблички на школі № 1 та на його будинку.