Міґель Анхель Астуріас

Міґель Анхель Астуріас — видатний ґватемальський письменник, драматург і журналіст, один із піонерів магічного реалізму в латиноамериканській літературі. 

Народився 19 жовтня 1899 року у місті Ґватемала в сім’ї з іспанським корінням: його батько був юристом і суддею, а мати — вчителькою. Родина переїхала до будинку дідусів, де Міґель уперше познайомився з культурою корінних народів через оповіді своєї няньки Лоли Рейєс, що суттєво вплинуло на його подальшу творчість.

Освіту здобував у Ґватемалі, де ще в молоді роки почав активно брати участь у політичному житті, виступаючи проти диктатури Мануеля Естрада Кабрера. Він навчався у національному інституті для хлопців та університеті Сан-Карлос, здобувши ступінь з права у 1923 році з відзнакою за роботу на тему соціальних проблем індіанців. Одночасно з навчанням брав участь у створенні студентських асоціацій, що підтримували патріотичні ідеї. Після завершення університету переїхав до Парижа, де вивчав етнологію в Сорбонні і зблизився з сюрреалістичним рухом, що допомогло йому поєднувати в літературі елементи модернізму, антропології й лінгвістики.

Творчість Астуріаса відзначена глибокою повагою до культури корінних народів Латинської Америки, зокрема мая. Його роман «Маїсові люди» (1949) є своєрідним поєднанням міфології мая з політичною критикою. В інших знакових творах, як-от «Сеньйор Президент» (1946) та трилогії «Бананова республіка», що включає «Ураган» (1950), «Зелений Папа» (1954) і «Очі похованих» (1960), він майстерно поєднував реалістичні зображення політичних режимів з елементами фольклору і фантастики. Ці твори відображають соціальні конфлікти, колоніальну спадщину й експлуатацію в ґватемальському суспільстві.

Через політичну активність і критику диктатури Астуріас зазнав вигнання і довго жив у різних країнах, включно з Аргентиною, Чилі, Італією та Францією. У 1966 році він повернувся до Ґватемали, де був відновлений у громадянстві й призначений послом у Франції. У 1967 році письменник отримав Нобелівську премію з літератури — другу серед латиноамериканських авторів після Габріели Містраль. Ця нагорода стала визнанням його літературних досягнень, що глибоко відображали національні риси та традиції корінних народів.

Особисте життя Міґеля Анхеля Астуріаса було пов’язане з двома шлюбами: перший з Клеменсією Амадо, з якою мав двох синів, а другий — з аргентинською письменницею Бланкою Мора-і-Араухо. Один із його синів, Родріґо Астуріас, став активним учасником революційного руху в Гватемалі. Письменник помер 9 червня 1974 року у Мадриді і був похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.