Лесь Мартович

Лесь Мартович (Олекса Семенович Мартович) — український письменник, правник і громадський діяч, доктор права.

Народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця Городенківського району Івано-Франківської області в родині сільського писаря. Батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати авторитетним серед односельців. Родина Мартовичів належала до давнього рабинського єврейського роду, але дід письменника прийняв християнство і був вигнаний з єврейської громади.

Після закінчення сільської школи вступив до Коломийської гімназії, де познайомився з Василем Стефаником та Марком Черемшиною. У 1892 році записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років, оскільки батько не мав змоги утримувати сина в університеті. 

1895 року успішно склав екзамен і отримав право працювати помічником адвоката. Займався громадськими справами, збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою газету «Збірка», був редактором львівської газети «Хлібороб», засновував по селах читальні тощо. Працював у Львові, Дрогобичі, Городку і Стрию. Отримав диплом адвоката і відкрив власну невелику адвокатську контору.

Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перший твір — оповідання «Не-читальник» опублікував у 1889 році. Друзі, наприклад Василь Стефаник, допомагали йому в редагуванні та публікації творів. Вже пізніші свої збірки він редагував та публікував самотужки чи при частковій підтримці видавців. Загалом Лесь Мартович написав 27 оповідань, за життя автора світ побачило лише 5 книжок-збірок.

Мартович писав новели з селянського життя покутською говіркою. Його творчість характеризується поєднанням трагічного з комічним, гумором, який часом переходить у гостру сатиру. Він змальовував односельців, глибоко люблячи їх. 

Творчість Мартовича високо цінували Іван Франко, Ольга Кобилянська, Леся Українка та інші. Михайло Коцюбинський висловлював захоплення його талантом. Окремі твори перекладалися естонською, німецькою, польською, чеською та угорською мовами.

Важко хворів, через що був змушений припинити адвокатську практику. З 1911 жив у селі Зарубани (тепер Яворівського району на Львівщині) у свого товариша. Співпрацював з кількома львівськими періодичними виданнями. У 1914 році здобув науковий ступінь доктора права Львівського університету.

Однак стан здоров'я з кожним днем погіршувався. Помер 11 січня 1916 року в селі Погарисько Жовківського району Львівської області, похований у сусідньому селі Монастирок.

Лесь Мартович не мав власної родини, але тісно співпрацював з різними львівськими виданнями та був активним громадським діячем. Його цікавило збереження народної творчості та просвітницька діяльність.

На честь Леся Мартовича збудовано літературно-меморіальний музей в селі Торговиця, встановлено пам'ятники, названо вулиці у багатьох містах і селах західної України. У будинку, в якому він жив у селі Зубейки, наразі міститься школа та бібліотека, на якій встановлена меморіальна дошка. В Україні проводиться літературний конкурс його імені.