Іван Нечуй-Левицький

Письменник, етнограф, фольклорист, педагог, перекладач –  разом з Пантлеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм здійснив перший україномовний переклад Біблії. 

Народився 25 листопада 1838 року у Стеблеві на Київщині (нині – Черкащина). 1865 року Левицький закінчив Київську духовну академію з дипломом магістра, але відмовився від духовної кар’єри. Вчителював у Полтаві, Польщі, з 1873-го у Кишиневі. Викладав російську мову, проте читав на уроках власну прозу, спілкувався українською. Потрапив під жандармський нагляд. У доповідній начальника Бессарабського губернського жандармського управління його названо «завзятим хохломаном».  Написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини», у якій ній ішлося про те, що російська література потрібна для росії, а українцям — власна.

Увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви. На відміну від своїх попередників, він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами.