Ірина Жиленко

Ірина Жиленко — українська поетеса, журналістка та письменниця. Авторка міської та дитячої прози, а також власних мемуарів. Шістдесятниця, найбільш відома завдяки збірці «Вечірка у старій винарні», здобула за неї Шевченківську премію. Твори Ірини Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу.

Поетеса народилася 28 квітня 1941 року в Києві, втратила обох батьків у війні й виховувалась у родині бабусі та дідуся. Задатки українського виховання на селі зробили з неї вперту поборювачку міського радянського зросійщення столиці України. З дитинства захоплювалася літературою та почала писати в шкільні роки. 

Дуже любила дітей, працювала в дитячому садочку з підліткового віку та потім, уже ставши письменницею, приділяла увагу маленьким читачам. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету у 1964 році. Завершивши навчання, працювала в різних періодичних виданнях.

Її перша поетична збірка «Соло на сольфі» була надрукована 1965 року і спричинила жваве обговорення в пресі. Письменниця була одружена з письменником Володимиром Дроздом та мала двох діток. Основними мотивами у її творчості були природа, родина, мінливість життя та повсякденна доброта. Проте, навіть не торкаючись соціальних та політичних тем, задля власної безпеки та свободи творчості, вона мала вступити до комуністичної партії.

Уже в незалежній Україні Жиленко почала публікувати свої мемуари, спочатку частинами, у журналі, а у 2011 році вони вийшли окремою книгою. У них авторка відверто пише про те, як складно було творити в умовах радянської окупації.

Померла 3 серпня 2013 року у Києві, похована на Байковому кладовищі.