Гнат Хоткевич

Гнат Хоткевич — класик української літератури, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч.

Народився 12 січня 1878 року в Харкові. Вищу освіту здобув у Харківському технологічному інституті.

За участь у керівництві політичним страйком 1905 року зазнав переслідувань і був вимушений переїхати на Галичину, яка тоді була у складі Австро-Угорщини.

Спочатку зупинився у Львові, але багато літнього часу проводив на Гуцульщині. Далі замешкав у Криворівні, мандрував гірськими селами та збирав фольклор. Врешті в 1910 році в селі Красноїлля заснував Гуцульський театр, у якому грали місцеві селяни. Хоткевич сам писав для театру п’єси гуцульським діалектом, аби його актори-ентузіасти могли говорити так, як говорять повсякденно, і грати самих себе.

Повернувшись із Галичини 1912 року на Наддніпрянщину, Хоткевич оселився у Києві й долучився до літературного й мистецького життя.

Знову переслідуваний з початку Першої світової війни та висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917 року.

До більшовицької окупації України поставився з недовірою, але з 1920 року активно зайнявся педагогічною діяльністю: викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі; керував класом бандури у Харківському музично-драматичному інституті; був художнім керівником Полтавської капели бандуристів.

У 1932 році знову зазнав переслідувань, твори Хоткевича заборонили. Під час великого сталінського терору був заарештований і 29 вересня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок було виконано 8 жовтня. Реабілітований 11 травня 1956 року.