Гнат Михайличенко

Гнат Васильович Михайличенко, також відомий під літературним псевдонімом Ігнатій Михайлич — український письменник і політичний діяч, член Центральної Ради. Народився 9 жовтня 1892 року в селі Миропілля на Сумщині (тоді — село Студенок Суджанського повіту Курської губернії).

Михайличенко почав своє навчання у Харківському рільничому училищі, де швидко проявив свої бунтівні нахили, зв'язавшись з есерами. Через це його перевели до Московського рільничого училища. Згодом він навчався в університеті Шанявського у Москві. У 1914 році Гната мобілізували до армії, але він втік і переховувався. У 1916 році за належність до харківської організації лівих есерів його засудили до шести років каторги та довічного поселення в Сибіру.

Після Лютневої більшовицького перевороту 1917 року Михайличенко повернувся в Україну. Він став одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів) і обіймав важливі політичні посади, зокрема був членом Центральної Ради, а також заступником голови Київської нелегальної ради робітничих депутатів. У травні 1919 року його призначили Народним комісаром освіти УСРР.

Михайличенко також активно займався літературною діяльністю. Він писав вірші з 1911 року, а прозу — з 1915 року. Гнатові літературні роботи відображають його революційні погляди та містять глибокий символізм. Серед його творів варто виділити «Блакитний роман», який був опублікований посмертно у 1921 році, повість «Історія одного замаху» (1918) та збірку «Новелі» (1922). Він також був співредактором літературно-мистецького тижневика «Мистецтво» разом із Михайлем Семенком.

На жаль, життя Гната Михайличенка було трагічно обірване. Під час антиденікінського підпілля у 1919 році він був заарештований денікінською контррозвідкою та разом із Василем Чумаком розстріляний під час спроби втечі. Він прожив лише 27 років, але залишив слід в українській літературі та політиці.