Еліс Вокер

Еліс Вокер (Alice Malsenior Walker, нар. 9 лютого 1944 року в Ітонтоні, штат Джорджія) — видатна афроамериканська письменниця, поетка, публіцистка та громадська діячка, яка стала першою афроамериканкою, нагородженою Пулітцерівською премією з художньої літератури. Її творчість охоплює романи, оповідання, поезію та публіцистику, а життєвий шлях тісно пов’язаний із боротьбою за громадянські права та феміністичним рухом.

Вокер народилася восьмою дитиною в багатодітній родині здольника. У дитинстві вона пережила травму ока, що сприяло її захопленню читанням і письмом. Завдяки відмінному навчанню отримала стипендію для навчання в коледжі Спелмана в Атланті, де під впливом історика Говарда Зінна долучилася до руху за громадянські права. Вона брала участь у марші на Вашингтон 1963 року, зустрічалася з Мартіном Лютером Кінгом. Згодом перевелася до коледжу Сари Лоренс у Нью-Йорку, який закінчила 1965 року зі ступенем бакалавра мистецтв.

Її літературний дебют відбувся у 1968 році зі збіркою поезій «Once». Перший роман «Третє життя Гренджа Копленда» (1970) став хронікою трьох поколінь афроамериканської родини. Наступні твори — роман «Меридіана» (1976), збірки поезій «Revolutionary Petunias and Other Poems» (1973), «Goodnight, Willie Lee, I'll See You in the Morning» (1979), а також збірки оповідань «In Love and Trouble: Stories of Black Women» (1973) та «You Can't Keep a Good Woman Down» (1981) — утвердили її як одну з провідних письменниць свого покоління.

Найбільший успіх Вокер принесла «Барва пурпурова» (1982), роман, що здобув Пулітцерівську премію та Національну книжкову премію. У 1985 році Стівен Спілберг екранізував твір, а фільм отримав рекордні 11 номінацій на «Оскар». Цей роман став знаковим у світовій літературі, а сама Вокер — символом афроамериканської жіночої прози.

У подальші роки вона видала романи «The Temple of My Familiar» (1989), «Possessing the Secret of Joy» (1992), «By the Light of My Father's Smile» (1998), а також численні поетичні збірки, серед яких «Horses Make a Landscape Look More Beautiful» (1984) та «Her Blue Body Everything We Know» (1991). Її твори перекладені більш ніж двадцятьма мовами, а загальний наклад книжок перевищив 15 мільйонів примірників.

Вокер активно займалася публіцистикою, зокрема у працях «In Search of Our Mothers' Gardens» (1983), «Living by the Word» (1988), «Warrior Marks» (1993, спільно з Пратібою Пармар) та «Anything We Love Can Be Saved» (1997). Вона також була редакторкою журналу Ms. Magazine, де її статті сприяли відновленню інтересу до жіночої літератури.

Як громадська активістка, Вокер брала участь у русі за громадянські права, виступала проти війни в Іраку, захищала права жінок та тварин. У 1983 році вона запровадила термін «вуменізм» для позначення феміністок кольору. Її діяльність принесла численні нагороди, серед яких премії О. Генрі, Ліліан Сміт, Розенталя, а також Грант миру Леннона/Оно (2010).

Вокер має доньку Ребекку, яка стала відомою феміністкою третьої хвилі. Письменниця також відкрито говорила про свої романтичні стосунки, зокрема з музиканткою Трейсі Чепмен. Вона практикує трансцендентальну медитацію, яку вважає джерелом внутрішньої гармонії.