Богдан Лепкий

Богдан Теодор Нестор Лепкий — прозаїк, поетом, критик, перекладач, художник, педагог, літературознавець і громадський діяч. Належить до визначних діячів української культури першої половини XX століття. Його творчий доробок складає понад 80 власних книг, включаючи романи, повісті, оповідання, збірки віршів, поем, переклади, літературознавчі праці та спогади. Найвідомішим його твором є цикл історичних повістей «Мазепа», що присвячений символу української державності – гетьману Івану Мазепі.

Народився 1872 року на хуторі Кривеньке в Гусятинському районі, тепер Чортківського району Тернопільської області. Батько був сільським священником та письменником, знав німецьку та польську мови. Дитинство провів у селі Крегулець, а з шести років жив у діда, священника та віцемаршала Бережанського повіту. Родина переїжджала декілька разів. В родині було восьмеро дітей, троє з яких померли від дифтерії, коли Богдану було 5 років.

Навчання Лепкого розпочалося у домашніх умовах, але пізніше він вступив до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. З 1891 року він навчався у Віденській академії мистецтв, але потім перейшов на філософський факультет Віденського університету. Там він вивчав мовознавство та історію літератури. Після цього навчався у Львівському університеті на філологічному факультеті, де одним з його викладачів був Михайло Грушевський.

Перше оповідання «Шумка» було опубліковане в газеті «Діло» у 1895 році. Його твори почали дедалі частіше з'являтися в періодичних виданнях, що принесло йому популярність. Лепкий писав оповідання, казки, повісті.

Працював викладачем української, польської та німецької мов у Бережанській гімназії. У 1899 році переїхав до Кракова, де викладав українську мову та літературу в Ягеллонському університеті та двох гімназіях. Був одним із засновників «Слов'янського клубу», співпрацював із літературним об'єднанням «Молода Польща».

З початком Першої світової війни Лепкий переїхав до Відня, а потім працював у Німеччині в таборах для українських військовополонених російської армії. Після війни він продовжував активно займатися літературною діяльністю та викладанням.

Богдан Лепкий був одружений, мав трьох дітей. Активний громадський діяч, займався малюванням, співав у хорі, грав у драматичних гуртках. Писав статті, рецензії, переклади, засновував читальні «Просвіти», бібліотеки.

Значну частину своїх останніх років він прожив у Кракові, де його обрали сенатором польського сейму. Під час Другої світової війни Лепкий залишився без роботи через закриття Ягеллонського університету окупантами. Письменник помер 21 липня 1941 року в Кракові і похований там само.

Творча спадщина Богдана Лепкого має величезне значення для української культури. За кількістю написаного Лепкий поступається в українській літературі тільки Франкові. Його твори перекладені багатьма мовами, включаючи польську, німецьку, англійську та інші. Прем'єра екранізації роману «Крутіж» (1941) у фільмі під назвою «Гетьманські клейноди» відбувалася 1993 року.