Арістотель

Грецький філософ і мислитель класичного періоду, один із найяскравіших прикладів «універсальної людини», наставник Александра Македонського. Учень Платона, він заснував перипатетичну школу в Лікеї та започаткував широку арістотелівську традицію.

Народився Арістотель 384 року до н.е. у Стагірі, дитинство провів при македонському дворі, а з юності навчався в Афінах в Академії Платона. Після смерті вчителя багато мандрував, працював у Малій Азії та на острові Лесбос, а згодом повернувся до Афін, де заснував власну школу — Лікей. Його учні, «перипатетики», вивчали філософію під час неквапних прогулянок, що стало символом нової традиції.

Праці Арістотеля охоплюють майже всі сфери знань античності: логіку, фізику, біологію, психологію, політику, етику, риторику, поетику. Він першим систематизував науки, заклав основи формальної логіки («Органон»), розвинув учення про причини й мету буття, створив поняттєвий апарат, яким користується філософія й досі. У політиці він досліджував понад 150 грецьких полісів, вважав державу природним утворенням і наголошував на вихованні доброчесних громадян. Найкращою формою правління називав політію — владу поміркованої більшості.

В етиці Арістотель визначав мету життя людини як щастя (евдемонію), що досягається через доброчесність і гармонійний розвиток. Саме цим питанням присвячена його знаменита «Нікомахова етика», назва якої походить від імені його сина Нікомаха. У творі він розглядає природу моральних чеснот, роль розуму й звичок у формуванні характеру, а також поняття «золотої середини» як принципу доброчесного життя.

Вплив Арістотеля на європейську культуру був колосальним. Його ідеї визначили розвиток середньовічної схоластики, ісламської та єврейської філософії, а згодом стали фундаментом для мислителів Відродження й Нового часу.