У «Видавництві Старого Лева» вийшла посмертно збірка оповідань та новел військовослужбовця Олександра Осадка «Жити не можна померти». Воїн на позивний «Танго» загинув на Донеччині улітку 2022-го, виконуючи бойове завдання й урятувавши побратима. Сім життєвих історій, які встиг розповісти читачу Олександр, свідчать про неабиякий хист автора, про витончене почуття гумору, про вміння помічати й майстерно змальовувати деталі. Економіст за освітою та будівельник за фахом, він ніколи не вважав себе людиною творчою і не надто серйозно ставився до своїх письменницьких спроб.

Колоритні персонажі, змальовані так влучно, видаються дуже знайомими: чоловіки, що приїхали на фірі у кирзаках, вирішувати справу з начальником, що купив і обгородив дванайціть гектарів їхнього лісу; сусіди, що ведуть філософські бесіди і дегустують самогонку; родичі, що то закопують, то відкопують «національний український продукт», картоплю. Душа українського народу, наша непідробна щирість, винахідливість і завзятість проявлені у текстах Олександра сповна. Автор дотепно відрефлексовув тодішні соціальні проблеми, уважно споглядати світ і мав незбагненний дар зазирати в майбутнє, яке постає таким буденним і пророчим з реплік його героїв. 

Ганна Осадко ділиться: «Чи зрадів би Сашко, що у нього вийшла книга? Не повірив би нізащо – це по-перше. Бо надто скромним був: “Та ну, вигадала! Та який із мене письменник!” Можливо, сказав би, що не на часі – всі його на фронті, тут не до оповідок, тим паче смішних. Але я думаю собі – на часі. Аби голоси звучали – тих, що вже пішли навіки, і сміх їхній звучав, і мудрість людська – справжня, ота, що з народу. Сашкові оповідання – мудрі й дотепні одночасно, філософсько-сковородинські та бешкетливо-дитинні, прості як борщ – і важливі, як хліб. Не лише для мене важливі. Сподіваюся, і для вас – теж».

«”Танцюй так, ніби ніхто не бачить,”  – Сашко писав саме так. Без умовностей, не обираючи правильних, резонуючих тем. Писав про щоденне життя простих людей, навмисне згущуючи фарби, з блискучою іронією та гумором. Сашко бачив цей світ, розумів, що існування в ньому є складним і часом болісним, і володів даром співпереживання. Він створив образи, серед яких кожен може упізнати сусіда, знайомого чи родича, і ці далекі від ідеалу персонажі викликають щиру симпатію. Водночас він передав своє захоплення такими рисами українців як сміливість і стійкість у відстоюванні свого, згуртованість, винахідливість, хазяйновитість, що проявляються в різних життєвих ситуаціях. В його оповіданнях, написаних в кінці 2000-х, постає Україна, яка відкидає радянщину, меншовартість, здатна покарати зло і захистити себе та свою ідентичність. Наша література втратила в особі Сашка Осадка талановитого письменника, який міг би розповісти ще так багато історій в дотепних деталях, з життєствердним гумором і без прикрас.» – згадує Юлія Мусаковська.

Дизайн обкладинки Оксани Йориш.

Олександр Остапович Осадко — український військовослужбовець, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Почесний громадянин міста Тернополя (2022, посмертно).

Від 26 лютого 2022 року пішов на фронт у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони, згодом служив кулеметником 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Загинув 9 липня 2022 біля Мазанівки на Донеччині, під час артилерійського обстрілу.