«Зимовий король» – це сільський божевільний, – Остап Сливинський
Письменник Остап Сливинський презентував свою нову поетичну збірку «Зимовий король» у київській Книгарні «Є». Автор розповів про те, як почав писати хайку відмінність віршів після Майдану, як подорожують його герої зі збірки до збірки, про сюжет та героїв в поезії та важливість образу зимового короля. Традиційно ми підготували для вас декілька тез із презентації книжки.
Про творчість: Мені соромно, коли мене запитують, скільки років я нічого не видавав. Це не через те, що я нічого не робив. Багато з того, що я писав у ці роки ніде не публікував. Це були роки драматичних змін. В цих текстах з початку 2013 року можна простежити, що відбувалося в нашій свідомості, як змінювалися теми, як мені доводилося до кожної з них шукати мову. Це збірка з різних способів письма. Чітко видно період, де я уникав мови ліричного героя, моєї мови. Там є монологи героїв – вони частково автентичні, частково вигадані. В часи драматичних подій ти відчуваєш, що некомпетентний коментувати. Вірші-монологи – це спроба дати раду драматичній реальності. В мене був не скепсис, а передчуття. Ще далеко до усіх подій на початку 2013 року на прохання художника Романа Романишина я написав вірш про війну «Закохані на велосипеді».
Про збірку: «Зимовий король» якоюсь мірою є документом того, як змінювалося наше думання і говоріння про реальність. Декілька разів мене запитували, чи Зимовий король – це я. Це вигаданий персонаж, але він мав свого прототипа, як і більшість героїв, які є в цій збірці. Всі вони стоять на узбіччі суспільства, на межі, людської цивілізації і природи, вони або диваки, або божевільні, або здитинілі самітники, від яких ми дорослі, якщо хочемо, можемо багато чого навчитися. Зимовий король – це сільський божевільний, який живе на околиці. Він приваблює до себе дітей. Діти люблять із ним говорити і гратися. Його мову розуміють лише вони. Між дітьми і ним відбувається дивний діалог.
Про героїв книжки: Герой дуже символічний для цієї книжки. Він поєднує у собі дитинство і старість. Від дитинства до старості набагато коротший місток, ніж нам здається. Мені дуже важливий діалог людини, яка пережила життєвий цикл, і накопичила стільки життєвого досвіду, що його можна розповісти лише простими словами, зрозумілими дитині. Тут багато дітей, які легко тягнуться до цих людей. Мої герої Король і Кентавр – антивчителі. Вони не ставлять за мету чогось навчити дітей, вони спілкуються однією мовою, і збагачують одне одного. Це обмін мудростями – неусвідомленою і чимось подібним на есенцію від усього пережитого. Ми по-різному можемо скористатися своїм досвідом. Мені дуже близька фраза про те, чи зможемо ми витягнути щось важливе зі свого досвіду, чи залишимося несвідомим свідком свого життя.
Про те, як почав писати хайку: «Початково вірш «Хайку революції» називався «Хайку Майдану», але я змінив назву, щоб зробити його більш універсальним. Постійно відбуваються революції в різних країнах, і ми далеко не завжди на них звертаємо увагу. Це було моє перше хайку. Але коли почав їх писати, не міг зупинитися. Є велика спокуса писати хайку – бо це займає мало часу. Їх можна писати навіть подумки, головне не забути. Раніше ніколи не думав про такий жанр, бо завжди хотілося писати довгі та оповідні сюжетні тексти. На Майдані я почав писати хайку, бо не було часу на щось більше. Інша причина у тому, що було дуже важко відрефлексувати ті, речі, які відбувалися. У цьому жанрі легко фіксувати без рефлексії. Це тільки штрих, який нас до чогось провокує. Третя причина у тому, що хайку це дуже давній, проте актуальний жанр. Він весь час еволюціонує. Цей жанр змінюється паралельно з тим, як змінюється наша почуттєвість, залишаючись формально зафіксованим. Те, що відбувалося на Майдані – мені нагадувало відкритий вихід у давні часи, наче ми були водночас зараз і дві тисячі років тому. Там був вогонь і їжа, розподіл ролей, були дуже прості й страшенно архаїчні переживання – виспатися, витримати до кінця. Речі, про які сучасною мовою дуже важко писати.
Про роботу з мовою та різницю між віршами у попередніх збірках: Якщо читати цю книжку з кінця до початку. Книжка починається давнішими текстами, закінчується новішими. У 2000-х я бавився з мовою. Мені було цікаво щось вигадувати. Це були елегантні вигадки, але не функціональні зовсім. Цю поезію можна було поставити в музей поетичного декору. Тим не менш, вона має свою вартість. Зараз з цього практично нічого не лишилося, але так я навчився працювати з мовою і знаю чітко, що хочу сказати. У мене є сюжет та герой. Або є історія, яку хочу розказати, або є герой, якому я вигадую біографію. Він завжди діє. Хоча б внутрішньо змінюється.
Йдеться не про те, щоб ця книга мала характер особистої антології. Ті декілька віршів із минулих збірок, які сюди потрапили, у них починаються ті сюжети, які в «Зимовому королі» мають продовження. Один із героїв – Адам. Він одночасно старозавітний, і водночас мій. Мій Адам був дитиною. Ніде в Святому письмі не вказано, що Адам і Єва стали відразу дорослими людьми. Ще однією моєю героїнею є Аліна, яка весь час повертається в мої сюжети. Щоб не втрачати цілісність, я додав ці вірші про них із попередніх збірок. З цією книжкою можна гратися, вони розташовані за хронологією написання, а от як їх читати вже хай вирішує читач.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно