Зустрічі з Василем Карп'юком у Вінниці, Тернополі та Хмельницькому
Книжка Василя Карп'юка «Ще літо, але вже все зрозуміло», яка вийшла у «Видавництві Старого Лева», – дуже настроєва, глибока і у чомусь медитативна. А ще вона ідеально надається для розмірковувань та розмов. З розмов й почнемо! Зустрічі з автором та презентації книги відбудуться у Вінниці, Хмельницькому та Тернополі, не проґавте!
Розклад зустрічей:
7 жовтня, Вінниця - Книгарня «Є» (вул. Соборна, 89), о 18:30. Модератор - Олександр Вешелені.
9 жовтня, Хмельницький - Книгарня «Є» (вул. Проскурівська, 2), о 16:00. Модератор - Таїсія Братасюк.
10 жовтня, Тернопіль - Книгарня «Є» (вул. Валова, 7–9), о 18:00. Модератор - Юрій Матевощук.
Зібрані під однією обкладинкою прозові тексти поета, видавця і радіоведучого Василя Карп’юка – «Ще літо, але вже все зрозуміло» – для медитативного читання, для згадування і роздумів про дрібне, але важливе: свіжий хліб, ходіння по чи тому снігу, пам'ятання людей, з якими давно не бачився, але які залишили слід у душі, про зберігання дитини в собі. Невеликі за обсягом тексти, не пов'язані між собою сюжетом, а тільки автором, його мовою і спостережливістю. Їх однаково добре читати в метро, в горах чи на затишному дивані.
«З одного боку, не надто оригінальний жанр і підхід – збірка колонок, більшість з яких публікувалася в різних виданнях, - розповідає про книжку Василь Карп’юк. - Але хочеться вірити, що не лише так. По-перше, це не тексти на актуальні теми сьогодення, що передбачає жанр колонки, а швидше ліричні оповідки з гуцульського життя. Так, більшість про гори, про моїх рідних і знайомих людей. Хоча не лише про них. Та й коли книжка готувалася до друку, то вирішили з редактором таки змінити означення жанру. Бо не дуже оповідки. Можна було б написати есеї. Але надто високо звучить. Тому найкраще означення – проби. Саме так, проби якогось майбутнього роману. Як кінопроби. Адже всі герої, які фігурують у цих текстах, можуть дуже органічно переселитися у можливий роман. Ті, яких затвердить читач після прочитання цієї книжки. А ще ці тексти доволі особисті. Дуже прості, аж до безпосередності. Бо писалися для задоволення потреби писання. Так, більшість були опубліковані, але могли й не бути. Кожен з текстів передає окрім певної думки, те, чим я жив тоді, коли писав. Саме тому в книжці багато імен тих, з ким спілкуюся, тих, кого читаю… Багато цитат тих, кого слухаю».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно