Іноді пристрасть «зазирати у чужі вікна» може надихнути на книжку життєвих історій. Про це жартома каже Зоя Казанжи – українська журналістка, медіатренер, одна з лідерів одеського Євромайдану, а останні півроку – заступник голови Одеської ОДА. Минулого тижня вона приїхала до Львова на ІІ Львівський медіафорум, а поміж тим репрезентувала у книгарні «Є» свою книгу «Якби я була». Мудрі думки та нові смисли, якими просто фонтанує авторка, тримали в цікавості присутніх дві години. Про невипадкові випадковості, журналістів у владі, місію «зшивати» Одесу та зміни у людських головах Зоя Казанжи поділилася з львів’янами.

Як зазначили у книгарні «Є» на початку презентації, раніше одеситку Зою Казанжи не особливо знали у Львові. Все змінив Майдан, призначення заступником голови ОДА та перші дії у владі. Тоді Казанжи стала «своєю». Але ще більше її ім’я було на слуху, коли львівське «Видавництво Старого Лева», вперше за свою історію, вирішило видати книгу російською мовою. Нею стала «Якби я була».

Упізнати у книзі себе

Книга «Якби я була» – це 88 коротких історій з життя, написаних авторкою у жовтні 2013-го і виданих цьогоріч. Вона, за словами головного редактора і співзасновника «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки, започаткувала новий літературний жанр – міські історії у Facebook-стилі.

«Тобто історії, тлом для яких незмінно є Місто, а основним акцентом – емоції, увесь розмаїтий спектр – від казкового захвату жінки, яка щойно закохалася, до пекучого страху дитини, яка щойно збагнула, що вона в цьому світі самотня. Написані жвавою і живою мовою, ці історії стають своєрідним дзеркалом, де кожен читач може підгледіти своє відображення, піймати власний спогад, побачити реальність під іншим кутом», – говорить анотація до книги.

Сама Зоя Казанжи розповіла, що завжди пам’ятала фразу: «Можеш не писати – не пиши». Але настав момент, коли збагнула: не писати не могла. Втім, письменницею себе не вважає. Авторка – ось її визначення.

«Коли у Facebook я опублікувала свої перші історії, то, зіщулившись, чекала реакції, адже це був такий собі «душевний стриптиз». Люди почали обговорювати, були схвальні відгуки, питання, чому саме таке завершення. Я навіть хотіла зробити рейтинг цих коментарів. Насправді мене тоді вчасно похвалили, підтримали», – поділилась Зоя Казанжи. У результаті виникла ідея зібрати всі оповідання в книзі.

Звідки ці розповіді? З цікавості авторки чужими історіями. Наприклад, жартома зізналась Зоя Казанжи, вона любить зазирати в чужі вікна: от йдеш, бачиш у них когось і придумуєш історію.

«Або бачу я в кафе чоловіка та жінку, чую якусь фразу, а далі придумую. Власне, чому «якби я була»? Тому що це таке приміряння чужих життів на себе. Це абсолютно журналістський підхід, адже іноді за день доводиться проживати кілька різних життів», – пояснила авторка.

За її словами, у книзі не вказано міст, хоча насправді все відбувається в Одесі. У героїв немає імен, часто – віку. Але вони мають прототипів.

«Моя дочка навіть сказала, що на місці моїх подруг боялась би читати книгу. Я теж боялась, адже у ній є дуже впізнавальні люди. Зокрема, після презентації в Одесі знайома надіслала мені таке повідомлення: «Читаємо з мамою твою книжку. Плачемо обидві. Знайшла про себе дві історії», – розповіла вона.

«Це покручє Паши Коельо»

Книга «Якби я була» вийшла двома мовами: російською та українською. «Коли мені запропонували перекласти книгу українською, я боялася (хоча вільно пишу обома мовами), адже мої герої говорять виключно російською. Втім, погодилась. Але в переклад не втручалась», – пригадала Зоя Казанжи.

Чудовий переклад українською зробила відома письменниця та редактор Оксана Думанська. Лише під час презентації у Львові вони із Зоєю Казанжи познайомилась «вживу». До того у них був, як жартували обоє, «віртуальний роман».

«Мені дуже імпонує лаконізм цих історій, притаманний нинішньому часу. Я завжди бачила оповідки Зої як теленовели. Цю книгу можна сміливо екранізовувати, а студентам – писати дипломи із синтаксису Казанжи», – наголосила Оксана Думанська.

Вона додала: попри те, що у центрі оповідань завжди є жінка, ця книга цікава і чоловікам «суворої вдачі». «Відкрию одну таємницю – один дуже суворий і серйозний письменник, автор історичних романів, прочитавши книгу Зої, сказав: «Це покручє Паши Коельо». Описово скажу, що цей письменник «літає чорним вороном або переслідує Марусю», – натякнула редактор.

Зоя Казанжи своєю чергою додала, що коли публікувала історії у соцмережі, то їх здебільшого коментували жінки, а от в приват частіше писали чоловіки, які впізнавали себе у цій книзі.

До речі, Оксана Думанська теж у цьому зізналась: «Я знайшла персонажку, яку Зоя, певно, списала з мене. У книзі є одна бабуся, яка для релаксу вив’язує своїм рідним светри. Річ у тім, що я теж в’яжу, вважаючи це релаксацією після роботи».

«Американськими агентками» себе та Зою Казанжи назвала заступник головного редактора інформагенції ZIK Тетяна Вергелес, оскільки познайомились вони під час відрядження в Америку. Тоді разом жили, разом їли і разом нервували – потрапили ж бо в США відразу після теракту 11 вересня 2001 року.

«Я ніколи не могла уявити, що така ділова, часом різка тоді Зоя (а там ми говорили лише про політику, вибори, те, як американська преса висвітлювала теракт) напише настільки душевну книгу. Тепер зрозуміла, що і їй потрібен релакс. А писання – це та ж психотерапія», – зауважила Тетяна Вергелес.

Вона наголосила на важливості виходу цієї російськомовної книги у Львові – якраз після поспішних мовних рішень нової влади, що призвели до акцій мовної толерантності по всій країні.

«Добре пам’ятаю, коли Ірина Фаріон вийшла на трибуну у ВРУ і дуже «вчасно» підняла питання мови. Саме тоді «Видавництво Старого Лева» раптом вийшло з ініціативою видати у Львові російськомовну книгу письменниці з Одеси. Це був дуже правильний громадянсько-зрілий хід, який, по суті, уберіг і Львів, і Україну від розгортання провокації», – підкреслила Тетяна Вергелес.

«Я розуміла, що роблю, ідучи у владу»

Під час презентації Зоя Казанжи зачитувала деякі історії, відповідала на запитання, фантазувала, що б робила, якби була львів’янкою («носила б капелюха»), а також слухала слова вдячності за таку душевну прозу. Одна з читачок, яка прибігла у книгарню прямо з потяга, розповіла, що книга потрапила їй до рук у переломний момент в житті і стала помічною. «Абсолютно погоджуюсь, що випадковості невипадкові. А ця книжка – єдина, де я дозволила собі підкреслювати цитати і ставити знаки оклику», – поділилася дівчина.

На презентації не обійшлося без політики. Зоя Казанжи розповіла, як змінилася її діяльність після приходу до влади та які нові виклики стоять сьогодні перед Одесою.

«Я розуміла, що роблю, ідучи працювати у виконавчу владу. Це підписання собі такого смертного вироку, бо головні критики, нібито свої люди, нищили найбільше. Я отримала це по повній програмі. Мені закидали: «Зрозуміло, чому ти стояла на Майдані». Але це не так, мені нічого такого не треба: я маю де жити, у мене нормальний чоловік, доросла донька, онук. Не потребую жодного бізнесу. І я справді стараюсь, – сказала заступник голови Одеської ОДА. – Львівський медіафорум навіяв, що присутність журналістів у владі – це спроба елегантно їм закрити рота. Я справді багато чого не в змозі розповісти, бо є речі, які не можна оприлюднювати. Після 2 травня Одеса дуже змінилась. Наприклад, зараз у місті зросла відвідуваність театрів. Ніколи такого не було. Це той баланс, який намагається втримати людина, щоб не зійти з розуму».

За її словами, в Одесі – близько 20% проукраїнськи налаштованих людей, які готові захищати місто. І це дуже велика кількість. Натомість складна ситуація з працівниками міліції, які добре знають, що Росія платить 2 тис. дол.

«Коли я прийшла на посаду заступника голови ОДА, то у мене почали просити двох речей – грошей і кабінетів. Мені пояснювали: «Ми ж свої, ми на Майдані стояли». Відповідала, що Одеса – не тільки для тих, хто стояв на Майдані… В Одесі багато людей не хочуть в Росію, але чітко знають, що Фаріон сказала заборонити російську мову. Тобто, є дражливі теми, – наголосила Зоя Казанжи. – Тому, прийшовши на цю роботу, ми почали розмовляти з різними групами людей, встановлювати діалоги, знаходити компроміс. Тобто, «зшивати» місто (це якраз моя місія)».

Вона переконана: у посттравматичній ситуації, в якій ми сьогодні перебуваємо, одна із методик лікування – це розмова.

«Пам’ятаєте ситуацію із одеською вчителькою, яка на уроці розповідала учням про «звірства» української армії? Так от, ми не можемо заборонити вчителям розмовляти на цю тему, натомість намагаємось забрати політику із школи і дати їм інструменти: як про це говорити, чого уникати. До прикладу, якось ми зібрали завучів Одещини, запросили на зустріч із ними цікавих модернових людей, які не лише діагностують, а пропонують, що треба робити. Серед іншого організовуємо публічні лекції для чиновників на тему, зокрема, «Як зрозуміти нову Україну, – розповіла Казанжи. – Загалом маємо купу проблем – з тими ж викладачами, силовиками. Маємо зараз луганських і донецьких дітей, які піднімаються і кажуть: «Мій тато відвоює «ДНР» і прийде у вашу Одесу»… Тобто, перед нами багато викликів і ми над цим працюємо».

Зміни в головах повільні, але благодатні

Також журналістка зізналась, що в 25 років думала: треба, мабуть, їхати з України. А тепер Зоя Казанжи впевнена: нізащо цього не буде.

«Я українка. А українські жінки для мене – європейки. І ми мусимо відповідати часу, займатись тим, що виходить найефективніше… Майдан породив нові смисли, нову літературу, нових людей. І ніші заповнюватимуться. Просто треба робити все швидко, щоб це не був час втрачених можливостей. Життя дуже сильно змінилось. Якби хтось рік тому сказав мені, якими будуть наші заголовки, теми, чи що, я, наприклад, дуже добре розбиратимусь у класах бронежилетів, не повірила б… Лише зараз розумієш, що свобода – це не просто так», – наголосила Зоя Казанжи.

Вона також додала, що їй дуже пощастило, бо у її близькому оточенні – всі проукраїнські: батьки, родичі, подруги. Сусіди вивісили національні прапори. Але доводиться схиляти на свою сторону інших.

«Намагаємось це робити, розповідаючи правду. Зокрема, що насправді сталося в Одесі 2 травня. На наше замовлення вже знімають фільм, яким хочемо повернути імена загиблим на Куликовому полі (адже там багато загинули випадково). І зміни в головах хоч і повільні, але дуже благодатні», – підсумувала заступник голови Одеської ОДА.

На завершення презентації Зоя Казанжи зачитала свою останню історію з книги. У ній – про персональних янголів для персональних людей. Мати такого янгола, «свою» людину авторка побажала усім нам.

Zik

Фото – Микола Тис