"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Журі Книги року: "Книжки стали якіснішими"
ВВС Україна

Учасниці журі представляють фіналістів книжкового конкурсу в обох номінаціях: "Книга року ВВС - 2014" та "Дитяча Книга року ВВС - 2014".

 

В обговоренні беруть участь:

- Віра Агеєва, професор, Національний університет "Києво-Могилянська академія";

- Світлана Пиркало, письменниця, радник з питань культури ЄБРР;

- Ніна Кур'ята, редактор ВВС Україна.

Книжки подано в алфавітному порядку за прізвищем автора.

 

Книга року ВВС - 2014

 

Софія Андрухович. Фелікс Австрія. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Віра Агеєва: Книжка, яка гарно описує Станиславів. Гарна історична урбаністика. У нас такого небагато. Це - не злободенна книжка, це - шкіц української культурної історії. І саме це ми відзначили. Вона стилістично дуже добра, гарно виписана.

Світлана Пиркало: Я боялася, що кінець мене розчарує, але він навпаки, пояснив усі ті лінії, які здавалися незавершеними в книзі. Всі рушниці вистрілили. Софія виросла.

 

Сергій Жадан. Месопотамія. Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014

Віра Агеєва: Жадан пише без провалів, рівно. У нього кожна книжка не гірша за попередню, а, може, й краща. У "Месопотамії" він зумів вдало поєднати поезію і прозу. Ми багато говоримо, що зараз поезію ніхто не читає і вона погано продається. Так от Жадан зробив дуже добрий хід – він продав поезію, змусивши її читати в контексті прози.

 

Андрій Кокотюха. Повний місяць. Київ: Нора-Друк, 2014

Віра Агеєва: Чесно признаюся, маю професійне захворювання – мене не вражають сюжети, заводять дуже рідко. Я їх так багато прочитала, що майже завжди вгадую, що буде далі. А "Повний місяць" до кінця тримав мене напругою сюжету.

Взагалі, сюжетна анемія – це хронічна хвороба української прози ХІХ-ХХ ст. з Панасом Мирним включно. Але остання книжка Кокотюхи тримає не лише сюжетом. Там є певна ідеологія, яка не ззовні, не випирає, але вона присутня.

А ще він приваблює гарним історичним тлом. Ми свою історію так мало знаємо, що цьому ціни немає.

Світлана Пиркало: Я теж люблю Кокотюху за сюжети. Це завжди чітко, професійно, майстерно зроблений сюжет. "Повний місяць"– це класно зроблений трилер. Є позиції різних героїв. Усе психологічно вмотивоване. У це все віриш.

Мені подобається, що він не змушує читача силою ставати на свою точку зору. Читач все одно доходить тієї ж думки, що й автор, але це робиться елегантно, послідовно і професійно. Це нормальне чтиво, яке потрібне людям.

Фінал, щоправда, міг бути ефектнішим.

 

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. Харків: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля", 2014

Світлана Пиркало: Це письменник з тих, які пишуть про повне божевілля. Але ти все одно себе ідентифікуєш з написаним, бо це зроблено майстерно.

Якщо ми не поділяємо тих переживань, які, можливо, має герой Мельника, ми все одно їх розуміємо і наближуємося до них. Через то, що він реалістично передає ці страхи і хворобливі фантазії. Що таке норма – незрозуміло. А коли читаєш Мельника, воно зрозуміло ще менше. Те, про що там написано - явно ненормальне, але ти віриш. Це талант.

Мені подобаються його короткі оповідання. Таке інтенсивне божевілля важко витримати протягом цілого роману, але якщо воно змінюється одне на інше, то створює цілісну картину. І це наші реальні страхи: страх смерті, старості, самотності, нерозуміння.

 

Артем Чапай. Червона Зона. Київ: Нора-Друк, 2014

Віра Агеєва: Кілька років поспіль у п’ятірці у нас є антиутопії. Очевидно, цьому є якесь пояснення, і з цим теж треба розібратися.

Там гарний сюжет. Чапай мене вразив прописаністю деталей. Це те, що називається предметний стіл. Там деталі, яким віриш.

Ніна Кур'ята: Мене він вразив своєю відвертістю і правдивістю.

 

Дитяча Книга року ВВС - 2014

 

Олександр Зубченко. Перемагаючи долю. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Світлана Пиркало: Така література потрібна. Це - те, що цікаво читати в підлітковому віці. Пригодницький роман, китайські шаблі, бойові мистецтва. Хай психологічно воно не в кожному моменті достовірно, але його цікаво читати. Книжку можна було, звичайно, зробити набагато коротшою.

Віра Агеєва: Це гарний історичний сюжет, який відкриває дітям сторінки минулого. Така книжка робить для військово-патріотичного виховання більше, ніж уроки, які можуть запровадити в школі.

 

Дзвінка Матіяш. День Сніговика. Брустурів: Дискурсус, 2014

Світлана Пиркало: Це - літературний протест проти тиску, який над нами тяжів.

Ніна Кур'ята: Ця книжка написана на небезпечному зрізі. Там усі дорослі знущання, які використовувала радянська система, стосуються дітей. Це дуже жорстоко. Читаючи, я відчувала цей душевний біль майже фізично.

Дзвінка занурила цих дітей у світ каральної психіатрії і тоталітарної системи. Але вона це зробила так, що я знала, що з головними героями не станеться нічого поганого. Вона пройшла по самій грані. Це така недитяча дитяча книжка.

Світлана Пиркало: Я як дитина двох психіатрів сприйняла це не як каральну психіатрію, а як тюрму. Це була каральна дитяча країна, каральний дитячий садок і школа.

 

Мар'яна Прохасько, Тарас Прохасько. Куди зникло море. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Віра Агеєва: Коли з'явилося продовження минулорічної книжки, я знову опинилася в цьому часопросторі Букового лісу, в якому мені дуже комфортно. Мої студентки казали, що дорослим теж цікаво читати цю книжку. Ти опиняєшся в світі, де тобі комфортно, де нічого не бракує, де є олюднені звірята. Там є орхідеї, кава, кафе "Під дубом", а тепер ще й живопис. Це арт-детектив для дітей.

Ніна Кур'ята: У нас у редакції помітили, що там є ще й політичний момент.

Віра Агеєва: Протиставлення букового лісу і лісу, де живуть кабани, нагадує нинішню територію "народних республік". Я весь час ловила себе на цьому, що це протиставлення працює.

Світлана Пиркало: Але ці кабани, тим не менше, не повністю втрачені. Вони можуть змінити свою точку зору на життя і влитися назад у буковий ліс.

Віра Агеєва: У Буковому лісі живуть за законами етики і права, а кабани живуть за поняттями, за законами сили. Але кабанів можна олюднити.

Світлана Пиркало: Вони хулігани, але наші хулігани.

Віра Агеєва: Їх треба виховувати. Давати читати багато книжок.

 

Катя Штанко. Дракони, вперед! Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014

Віра Агеєва: Це цьогорічне відкриття. Ми її знали і любили як ілюстраторку, і тут раптом - дебют, який стає переможним входженням в літературу. Дуже гарний сюжет. Книжка дуже настроєва. Мені шкода, що ця книжка без кольорових ілюстрацій. Вона того варта.

Книжка людяна. Хлопчик вирощує дракона, дракони допомагають людям, а люди – драконам. Коли почитаєш цю книжку, то віриш, що добра в світі багато.

Ніна Кур'ята: Мені подобається, що хлопчик, головний герой, не іконописний. Він порушив кілька заборон. Це нормальна, жива дитина, не лубочна, не цукрова. А дракони так само здатні на різні вчинки.

Світлана Пиркало: Дракони спочатку їли людей, а потім виправилися. Хоча їхня історична пам'ять знає, що люди – це дуже смачно. Але їсти їх не можна.

Ніна Кур'ята: В якийсь момент мені було соромно за людство, що драконам вдалося стримати свої хижі пориви, а людям – ні.

Віра Агеєва: Мені подобається один кінематографічний епізод, коли дві барвисті, красиві дракониці розхитують у небі літак, тому що вони в нього закохалися і вважають його сріблястим драконом.

Світлана Пиркало: Видно, що це художниця писала.

Зірка Мензатюк. Як я руйнувала імперію. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Віра Агеєва: Ця книжка дуже гарна в сенсі обраного часового відрізку: кінець 80-х років минулого століття. Це теж період революції, і його мало в літературі.

Тут він аналізується з точки зору підліткової і не остаточно серйозної. Як руйнується Радянський Союз, як розпадаються радянські ієрархії вартостей, як на родинному рівні пробуджується історична пам'ять. Йдеться про зміну національно-культурної ідентичності – радянська дитина стає українською дитиною.

Крім того, воно цікаво просто реаліями. Коли героїня користувалася вуличним телефоном-автоматом, кидаючи туди дві копійки, до цього треба було вже робити примітку. І там таких реалій багато. Гарний сюжет, гарне творення характерів, назагал, книжка дуже цікава. І вона вирізняється тим, що там немає точки зору зверхнього дорослого. Це цілісний підлітковий світ.

Світлана Пиркало: Мені в той час було приблизно стільки ж років, як героям книжки. Я ці всі емоції чітко пам’ятаю. Це були перші закоханості на тлі боротьби за Україну, перші рухівські з'їзди, прапори, значки, походи з Рухом і пісні про Україну.

Класно, що хтось написав про ті часи. Сподіваюся, дітям теж буде цікаво про це дізнатися.

Ніна Кур'ята: Мене ще ця книжка підкупила правдивими декораціями. Їй віриш. І там немає однозначного поділу, що цей герой за Україну – значить, він хороший, а цей проти – значить, він поганий. Дід, який воював за Радянську армію, мав друга з УПА. А противна баба раптом виявилася безутішною вдовою, яка все життя вишиває картини. Воно не штучне і там немає менторства, як у деяких дитячих книжках.

 

В передчутті ривка

Світлана Пиркало: Цього року спільна тема та, що всі були на Майдані, а ніхто нічого до пуття про Майдан не написав. Зате у нас покрита вся географія – від Франківська до Донбасу, Схід і Захід разом.

Цікаво буде наступного року почитати книжки і подивитися, як події цього року відобразяться в літературі. Бо, крім Дзвінки Матіяш, поки що ніхто не встиг нічого відобразити в прозі. Проза так швидко не робиться.

Віра Агеєва: Ми ще навіть не видихнули. Воно ще не закінчилося. А для того, щоб написати роман, потрібна певна часова дистанція. Інакше не буває. Цього року вибір давався непросто. Було кілька рівноцінних книжок. І це, може, навіть добре.

Озираючись на десять років, протягом яких існує конкурс, треба мати сміливість сказати, що книжки стали якіснішими. Я кажу про рівень літератури для читання: детективи, антиутопії, те, що добре читається. Ця література розвивається. Середній рівень зростає, а значить, можна очікувати ривка, справді видатних творів.

 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage