0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Жанна Слоньовська: «Антикомуністичні демонстрації у Львові виглядали точнісінько так, як я описала»
Письменниця Жанна Слоньовська розповіла польському виданню ksiazki.onet.pl про свій дебютний роман «Дім з вітражем», який нещодавно вийшов в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева». 
 
- «Дім з вітражем» - ваш дебютний роман. Відчули хвилювання, коли побачили його на прилавках?
 
-  Тішуся, коли знайомі та незнайомці пишуть, що книга їм подобається. Не сподівалася, що на «Дім ...» чекатиме такий теплий прийом серед читачів і резонанс у ЗМІ.
 
- «Дім ...» був написаний спеціально для конкурсу на найкращий польський роман...
 
- Про оголошення конкурсу я дізналася, коли закінчувала писати книгу. З самого початку думала, що «Дім з вітражем» належить до хорошої прози, але не була певна, чи роман помітять. Морально підготувалася до посмертної слави або й взагалі до безслав’я (сміється). Зраділа, коли журі конкурсу «To się musi powieść» позитивно зреагували на мій текст.
 
- У «Домі з вітражем» ви описали чимало реальних історій. Що з цього довелося пережити особисто?
 
- У книзі описуються багато як реальних історій, так і вигаданих. Історичний контекст є правдивим, я зберегла також обставини деяких подій. Неважливо, що у Львові ніколи не жила оперна співачка Маріанна Астаф’єва, яку влітку 1988-го застрелив снайпер на замовлення КДБ. Важливо, що антикомуністичні демонстрації виглядали точнісінько так, як я описала. Неважливо, що художника-постановника Миколи ніколи не існувало - важливо, що завдяки йому читач може зрозуміти важливість Польського народного театру для радянського Львова і дізнатися про феномен культурного пограниччя.
 
- Героїнями книги є чотири жінки, що мешкають у львівському будинку. Між ними дуже складні відносини. Як ви думаєте, життя нарізно зробило б їх щасливішими?
 
- Про відоме булгаківське «квартирне питання», яке псує людей, я недавно прочитала у Світлани Алєксієвіч у «Час секонд-хенд: кінець червоної людини». Подумала: а що коли близькість і однодумство людей, які народилися в обмеженому просторі радянських квартир, має деяке значення.
 
- І що? Має?
 
- Швидше за все - так. Попри це я вважаю, що моїм героїням не вистачало свободи, можливості пожити поодинці, бракувало далекої поїздки, щоб мати можливість відповісти на запитання – чого вони шукають у житті. Вони мають ще одну проблему – їхній тісний зв'язок з мамою є токсичним, оскільки не настав момент розриву. У цьому контексті можливість пожити окремо могла би стати порятунком для них.
 
- Жодна з героїнь не знала, як збудувати щасливі відносини. Чому? Як думаєте, вони успадковують нездатність будувати стосунки з чоловіками?
 
- Гадаю, що кожна з них має свою власну унікальну історію. Прабабуся на старість стає монстром. Чому? Сама не знаю, це мене у ній інтригує. Швидше за все, вона не здатна на теплі почуття до чоловіків. Вона використовує їх, потім з'являється молодий німецький військовополонений і все змінюється – але, в кінці кінців, він жорстоким чином пориває з нею. Проблема бабці полягає в неперетятій пуповині. Вона не може відійти від матері, бо пам'ятає, як та рятувала її в часи, коли не мали чого їсти. Навіть вже дорослою вона не в змозі перечити матері, і піти з людиною, яку дійсно кохає.
 
- Психологічні портрети героїв цієї книги дуже складні... Вам імпонують неоднозначні літературні герої?
 
- Переконана, що про інших не варто й писати.
 
- А як ви даєте собі раду з критикою?
 
- Досі мені не доводилось мати з цим справу, адже «Дім ...» збирає позитивні відгуки. Не очікувала, що їх буде так багато! Єдиним наріканням було, що я, виявляється, занадто відверто пишу про секс. Ніколи б не подумала, що у XXI столітті згадка про секс ще може когось шокувати (сміється).
 
- Одна зі сцен дуже смілива...
 
- Це правда. Безкомпромісно описала «любовний трикутник, у якому покійна матір як тло», і таким чином передала ініціацію дівчинки. Але сцена сексу є лише однією із загадок складної головоломки..
 
- Останнім пазлом у головоломці став розділ, де описуєте Майдан.
 
- Події на Майдані мали місце, коли я ще не знала, якою буде кінцівка моєї книги. У першому розділі я описую вигадану битву українців за незалежність. Але коли побачила справжній труп, загорнутий у синьо-жовтий стяг, усвідомила, що моя вигадка перетворюється на реальність, а історія проникає в сюжет роману.
 
- Ви виросли в Україні, але вже кільканадцять років живете в Польщі. Як це сталося?
 
- У 2002 році переїхала у Варшаву - отримувала ступінь доктора в Школі соціальних наук. Я вийшла заміж, переїхала  до Кракова. І замість того, щоб писати дисертацію, почала працювати над романом.
 
- Українці мають хороше враження про поляків?
 
- Важко узагальнювати. Події на Майдані зблизили поляків та українців. Я отримую багато слів щирої підтримки. В день, коли міліція вбила демонстрантів, мені зателефонувала подруга полячка, голосно плакала. Таке ніколи не забувається. Також розчулююся, коли бачу поставки допомоги і харчових продуктів, які регулярно відправляються на Схід України з Кракова чи Катовіце.
 
- А якої ви були думки про поляків, перш ніж приїхали сюди?
 
- Моя бабуся була полячкою, тому я прекрасно знаю історію цієї країни. Крім того, живучи у Львові, я дружила з поляками.
 
- І як вас прийняли у Польщі?
 
- Гадаю, на початках я аж занадто ідеалізувала Польщу, не обійшлося без розчарувань. Але розчарування були повчальними, більш стосувалися мене самої, аніж людей, з якими живу.
 
- Яка зараз ситуація в Україні?
 
- Минув рік після подій на Майдані, які дали українцям надію, що врешті-решт їм буде житися краще у власній країні. Мали зникнути турботи у зв'язку з вимушеною еміграцією в пошуках хліба і страх щодо всепроникної корупції та кумівства. Українці вірили, що поволі рухаються в бік Європи.
 
- І все ж таки більшість з них досі не відчувають себе у безпеці.
 
- Зараз критичний момент, люди живуть у постійному страху. Не видно реформ, бушує інфляція, війна з Росією вбиває кращих солдатів. Кожен ставить собі питання: що буде завтра? І ніхто не знає відповіді.
 
- Українка чи полячка – як характеризуєте себе?
 
- І так, і так, в залежності від обставин або настрою. Не збираюся обмежуватися однією характеристикою, і навіщо?
 
- Отже ... європейка?
 
- Ані в об'єднаній Європі, ані у Львові нікого не дивує комплексна самоідентифікація – те, що хтось розмовляє кількома мовами, відчуває себе громадянином світу. У Польщі мода на «чистих поляків» запанувала після 1944 року, коли були встановлені нові кордони, і поляки мусили змиритися із втратою території. Зараз я не бачу причин все ще популяризувати цю моду. А тому – так, я європейка.
 
 
Вам може бути цікаво
Літературний клуб Навиворіт: підлітки обговорять «Ларс. LOL» та «Руки розбійника» у Києві
Найближчі події «Видавництва Старого Лева»
«Феміністки не носять рожевого». 10 думок про фемінізм від видатних жінок
Вірш дня. Наталка Поклад
Нестерпна легкість буття
Найбільше у світі видавництво освітньої літератури віддало перевагу електронним книжкам
stary_lev Стежити
1880 дописів 42834 читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати