"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Заповідь Прімо Леві: «Важливо пам`ятати, аби не робити помилок минулого»
Як зберегти людську гідність у найскрутніших умовах? Саме це питання стало ключовою темою розмови-презентації проникливої і щемкої автобіографічної книги Прімо Леві про досвід виживання під час Голокосту –  «Чи це людина». Головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар'яна Савка, перекладачка книги Мар'яна Прокопович, посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа та директорка Італійського інституту культури у Києві Анна Пасторе говорили про роль Прімо Леві в історії Італії, важливість висвітлення у літературі таких злочинів проти суспільства, як Голокост та нацизм, про необхідність пам’ятати і не повторювати помилок минулого. Захід відбувся у рамках Книжкового Арсеналу за підтримки Італійського інституту культури та Посольства Італії в Україні. 
 
«Тема Голокосту, нацизму та інших людських злочинів є дуже важливою для кожної людини і кожної країни, – вважає Мар’яна Савка. – І тому, коли ми говорили з пані Анною Пасторе про видання цієї книги, вирішили, що обов’язково візьмемося за цей проект. Лише зчитуючи якісь ситуації, які відбувалися у нашому суспільстві, маючи знання про минуле, ми можемо будувати своє майбутнє.
 
 
Прімо Леві знаний кожною людиною в Італії. Навіть кожною дитиною, бо книжка входить до шкільної програми. Він вижив, він написав книгу, котра відкриває приховані речі, говорить дуже багато про те, яким було життя у концтаборі, що дозволяло людині залишатися людиною».
 
За словами Анни Пасторе, книга Прімо Леві перекладена вже багатьма мовами, і дуже приємно, що тепер її зможуть прочитати й українці. «Для італійців Прімо Леві і його книжка «Чи це людина» є одним із наймогутніших текстів і вивчається в школах та університетах. Це був один із перших євреїв, який вижив, і це одна з перших книг-спогадів про Голокост», – розповідала Анна Пасторе. Виявляється, спершу видавці відмовили автору у публікації книги, але коли видання таки побачило світ, воно принесло автору славу. «Цей успіх сильно заохотив Леві, і у 1962 році він написав ще один роман – «Перемир’я». Це продовження книги «Чи це людина», в якому він описав шлях повернення додому через кілька країн, серед яких і через Україну», – говорила директор Італійського інституту культури. 
 
 
Після смерті Прімо Леві у Турині був створений Міжнародний центр імені Прімо Леві, метою якого є популяризація інформації про творчість письменника. У центрі зберігається колекція усіх видань і перекладів книг автора, яку тепер поповнить і український примірник «Чи це людина».
 
Посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа розповів, що цього року в Україні були видані дві книги, які свідчать про італійську історію, одна з яких «Чи це людина». «Події, описані в книжці Прімо Леві, – це події, які зачіпають наше сумління і викликають у нас надзвичайну тривогу. І ці події певною мірою пов’язані з моєю особистою історією та моєю професійною історією, оскільки я останнім часом багато працював у Тель-Авіві та Єрусалимі», – говорив посол.  Він розповів, що в Італії ще до проголошення ООН 27 січня днем пам`яті жертв Голокосту, країна уже вшановувала цей день. Інша важлива дата для італійців – це 16 жовтня. У той день всі євреї, які жили в Римі, були вивезені до концентраційних таборів Італії. По закінченню війни лише 16 з них вижили. За словами посла, пам'ять – важлива для кожного народу.
 
«Пам'ять – річ, з одного боку, індивідуальна, кожен пам’ятає по-своєму. З іншого боку – колективна для тих народів, яких стосувався Голокост. Наприклад, в Ізраїлі спочатку мав місце сором, небажання говорити про сам Голокост, а більше було наголошено на випадках, коли євреї зуміли чинити спротив і чогось добиватися. Італія також пройшла цей нелегкий шлях по-своєму. Розповідалося про дві Італії: одна, яка працювала з нацистами, інша – партизанська, яка боролася з ними. Але такий підхід був хибний у тому сенсі, що не було усвідомлення відповідальності Італії за ці подїї. Але нам вдалося усвідомити цю відповідальність, аби таке більше не повторилося.
 
І я бачу, що Україна теж йде цим шляхом, зокрема представники української влади відзначили 75-ту річницю подій у Бабиному Яру та вшанували пам'ять про жертв того періоду. Це, як і видання книги Прімо Леві, важливий крок до недопущення повторення минулого, і це також важливий етап на шляху до демократії, справедливості та Європи», - заявив Давіде Ла Чечіліа.
 
«Загалом, ми, українці, говорячи про Голокост, хочемо, щоби світ визнавав і геноцид українського народу – Голодомор – і на міжнародному рівні, – говорила Мар`яна Савка. – «Чи це людина» – книга про те, як руйнуються системи загальнолюдських цінностей, коли людину поставлено в інші умови, в яких вона не мала б існувати, коли замість того, щоб жити, вона має вижити. Коли людина має пристосовуватися до обставин і поводитися в інший спосіб. І диктатори,  розуміючи це, будують політику так, аби люди перебували у страху і розуміли, що будь-який неправильний крок може бути покараний ув’язненням.  Важливо навчитися проговорювати такі речі і читати про них книги».
 
«Так, сьогодні потрібно не забувати заповідь Прімо Леві: важливо пам’ятати про минуле, щоби такі речі більше не повторилися, – додав Давіде Ла Чечіліа. – Він зазначав, що Голокост – це не якась виняткова річ в історії, а подія, яка може повторитися в умовах навіть нормального життя. І, власне, в цьому полягає громадянська функція роману «Чи це людина», яка не тільки важлива, а й термінова. Бо вже майже немає живих свідків подій Голокосту. Теперішнє покоління вже чує від своїх дідів про ці події. І мене лякає імовірність, що мої діти вже не зможуть почути про них від прямих свідків».
 
 
Книга побачила світ у перекладі Мар`яни Прокопович, то ж авторка українського перекладу поділилася досвідом про роботу над твором. «З одного боку, важко читати про такі речі, відчуваєш сум, жаль до цих людей. Але з іншого боку, я знайшла багато позитивних моментів, які підтримували мене в роботі. Легко працювалося в плані мови, бо Прімо Леві чудовий автор і легко пише. Але були і труднощі, адже книга багатомовна. Наприклад, труднощі із табірним жаргоном. Багато слів, які я не знала, як перекладати, зверталась до записів інших в’язнів концтаборів. Ця «мова на межі мов» стала для мене особливою, цікаво було працювати над текстом і долати труднощі».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage