"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Зануритись у пітьму, щоб віднайти світло. Розмова з Ілларіоном Павлюком
Книги Ілларіона Павлюка для прихильників літератури, яку читають, не відриваючись. Нуарний детектив «Білий попіл», науково-фантастичний роман «Танець недоумка» та містичний трилер «Я бачу, вас цікавить пітьма» захоплюють читачів постійно напруженими і загадковими сюжетами, а після прочитання залишають багато питань, які варто поставити самому собі. А що цікавіші книги ми читаємо, то більше хочемо поспілкуватися з автором.
 
Фото – Микити Завилинського.

Ілларіоне, у своїх романах ви завжди детально і глибоко копирсаєтесь у свідомості людини. Але досліджуєте саме негативні людські риси, внутрішню темряву. Вивчати світло вам не так цікаво?

– Чуже внутрішнє світло і вам не так цікаве.
 
Не буває такого, що починаються теленовини і дикторка каже: «Добрий вечір, сьогодні нічого особливого не трапилось», а ви біжите до екрану і 20 хвилин не можете відірватись. Якщо все в порядку – це не цікаво. На щастя, у нашому світі добро вважається нормою. Загалом нас не бентежить, коли нікого не вбили. А зло є власне відхиленням від норми. Саме погані вчинки є ненормальними, а отже бентежать нас.
 
Дуже-супер-альтруїстичний добрий вчинок може здивувати і теж вартий, аби про нього розповіли. Але саме поганий вчинок є тим, що нас непокоїть. Саме поганий вчинок це те, в чому нам хочеться копирсатися, щоб зрозуміти, чи здатні ми самі на такі речі, чи здатні люди поруч з нами на таке зло.
 
Це питання нашого розуміння світу і нашої безпеки у цьому світі. Для того, щоб ти перестав боятися пітьми, потрібно щоб вона перестала бути такою суцільною і загадковою. Треба пролити на неї світло, і вона одразу перестане лякати. В цьому і механізм цікавості до всіх цих темних матерій. 
 

Разом із цим дослідженням пітьми, головним посилом все-таки має бути світло, так? «Танець недоумка», наприклад, розповідає про страх, але зрештою дає розуміння того, що на страхові все не повинно закінчуватись.

– Навіть якщо закінчення твору похмуре, і там всі вмирають, то глобально воно все-таки має давати надію на перемогу світла. Або стверджувати, що боротьба триває, і втрати не є даремними. Кожен твір має нести світло, інакше в ньому немає сенсу.

Уявіть собі казку про Червону шапочку, яка звучить так: «Жила-була дівчинка, вона пішла через ліс до бабусі, і більше її ніхто не бачив». Це б не переповідали з покоління в покоління.

Все написане, має змінювати цей світ на краще. Інакше для чого ти це робиш? Тобі потрібно в глобальному сенсі надихнути людину. Можеш вказати їй на зло і навіть цим надихнути стати кращим. Тоді ти робиш світ кращим.
 
Проаналізуйте який-небудь трешовий фільми жахів. «П’ятниця, 13-е», наприклад. Навіть глядачі усіх фільмів франшизи не назвуть вам імена позитивних героїв. Не згадають, як звати усіх тих жертв, убитих Джейсоном Вурхізом. Тут яскравим є саме зло, це історія навколо вбивці в масці.
 
Але.
 
В кожному фільмі його вбивають.
 
Цього негідника, який ніби головніший і знаменитіший за своїх жертв, і який власне й приваблює людей піти в кіно. Його все одно вбивають. Не може такого бути, щоб Джейсон Вурхіз просто всіх убив, і на цьому кінець. Навіть у трешовому фільмі жахів має перемогти добро. Бодай безіменне добро, якого ніхто не запам’ятає. Навіть якщо останнім кадром обов’язково буде натяк, що це зло не переможене до кінця, і боротьба ще продовжиться. Але світло має перемогти.
 

Є у цьому якийсь парадокс? Знаємо, що переможе світло, але все одно нам цікаво, як відбуватиметься ця боротьба. Чому?

Ні, нічого парадоксального. На цьому побудоване все наше спілкування. Ви можете зустрітись із товаришем, і він скаже: «Уявляєш, я їхав до тебе і по дорозі потрапив в аварію». А ви ж бачите, що він живий! Тобто світло перемогло. Він прийшов і зайшов у кав’ярню своїми ногами. Але ви ж усе одно розпитаєте його про все. Захочете, щоб розповів якнайбільше.
 
Ми любимо страшилки, але хочемо вірити, що переможемо, і що ми в безпеці. Неможливо жити в цьому світі, якщо ти постійно думаєш, що перебуваєш в небезпеці. 
 
Завжди є загадка, з якими втратами герой вийде з цієї битви. Як він дійде до цієї перемоги над злом. А для нас дуже важливий саме досвід перемог над злом. Це дуже чітко відповідає людській природі.

Повідомити,
коли з'явиться
Ми повідомимо Вас коли з'явиться цей товар на Вашу електронну пошту!
126 грн
У КОШИК Icon
Ілларіоне, ваша нова книга «Я бачу, вас цікавить пітьма» вийшла кілька місяців тому і вже здобула велику читацьку популярність та потрапила до коротких списків премії «Книга року ВВС-2020». Скажіть, що варто знати про цю книгу перед її прочитанням?
 
– Якщо тобі нічого не зрозуміло, але цікаво, то не зупиняйся і читай далі. Це найголовніше, що потрібно сказати.
 
Варто також знати, що я цією книгою нікого і нічому не хочу навчити. Я говорю нею про щось, що мені дуже болить. І, можливо, це розуміння допоможе читачам в сприйнятті деяких епізодів.
 
Варто знати, що в цьому романі не обов’язково відгадувати всі закладені алюзії. Він не про це. Варто просто отримувати задоволення так, як воно отримується. Я не ставив собі за мету, щоб всі читачі усе відгадали. У цьому теж є особливий спосіб спілкування з читачами, звісно. Присутні і підморгування, натяки. Але це головне у сприйнятті книги.
 
До слова, про різноманітні посилання і загадки в книзі. На своїй сторінці у Facebook ви розповідали про київську спойлер-вечірку за новим романом. Здивувала вас кількість алюзій, які читачі зрозуміли?
 
Сама кількість не здивувала. Але мене завжди дивує те, як люди по-різному сприймають це. Є речі, які для мене лежать на поверхні, які одразу мали б бути зрозумілими, а вони лишаються нерозгаданими. І навпаки, іноді якісь глибокі, як на мене, моменти є одразу зрозумілими читачеві.
 
Насправді не так важливо, яка кількість «підморгувань» буде відгадана. Мені важливо, щоб читачі побачили сам сенс. Намагались зрозуміти, хто є хто в цьому романі, розгадали ту ключову думку. І саме в цьому контексті деякі читачі вражають мене своєю глибиною. Люди раптом пишуть чи говорять про цю книгу так, що я бачу: вони зрозуміли мене настільки точно, ніби я їм ці думки просто прямим текстом висловив. Це дуже приємно.
 
 
Одна з головних тем книги «Я бачу, вас цікавить пітьма» тема вибору. А це дуже визначальна річ, адже від неї залежить, якій якості добрій чи поганій ти надаватимеш перевагу. На цю тему важче писати, аніж на попередні, які ви порушували в інших романах?
 
Я вважаю, що вибір героя взагалі є основою драматургії. Відповідно, і основою читацької зацікавленості також. Нам цікаво робити вибір разом із персонажем. Цікаво дивитись, який вибір зробив він, роздумувати на тим, як би ми самі вчинили на його місці.
 
Цю книжку було важко писати лише через похмуру тему і страшні речі, які я знав про героїв. А там є дуже неприємні персонажі. Через це психологічно важко проводити багато часу цьому світі.
 
Кілька разів зустрічав відгуки, на кшталт «9 балів з 10. Бал знизила за понурий післясмак роману…». А людина ж прочитала книгу за тиждень чи за три-чотири дні. Тобто читачеві інколи через всього три дні, проведених у цьому світі, стає надто моторошно. А я провів у цій атмосфері понад рік! Ось це було важко.

Проводячи в світі книги стільки часу, ви не втрачаєте зв’язок із реальністю?
 
Втрачаю, звісно. Це дуже дивна ситуація, коли в тебе якась неймовірна активність відбувається всередині голови. Там відбуваються події, які дуже важливі для тебе, ключові, переломні. Але насправді ти кілька місяців просто робиш одне й те саме. Коли мене зустрічають друзі і питають, як справи, я почитаю думати: «О! Та в мене стільки всього трапилось за ці чотири місяці!». А насправді все це «стільки трапилось» тільки в моїй голові. Воно трапилось з моїми персонажами, у їх світі.
 
Коли довго пишеш, розумієш, що в тебе стається якесь роздвоєння світів. В одному світі відбулися карколомні пригоди, в тебе трапився прорив! А інший світ називається реальність, і там все своїм ходом, і нічого карколомного ти розповісти не можеш. У цьому плані випадання з реальності трапляється дуже часто.
 
 
БЛІЦ З ІЛЛАРІОНОМ ПАВЛЮКОМ
 
Хто ваш улюблений письменник?
 
– Не можу звузити світ книжок до когось одного. І жодного не можу викреслити...Є письменник, на якого я багато орієнтуюся, тому що він працює в близькому для мене жанрі. Але сказати, що є якийсь один улюблений, було б неправильно.

Хто ваш улюблений читач?
 
З-поміж усіх моїх читачів є коло близьких людей, які першими читають рукопис. От вони і є моїми улюбленими читачами, я дуже уважно дослухаюсь до їх суб’єктивних вражень. І чим ці враження суб’єктивніші, тим мені корисніші.
 
За що найбільше любите літературу?
 
– Коли читаю, я сам собі режисер, кастинг-директор і актор. За це і люблю. Література це неймовірна можливість проживати дуже важливий досвід, і одночасно дивитися кіно неймовірної якості. Це як додаткове життя, яке ти можеш прожити, не відриваючись від свого власного.
 
Що цікавіше: читати книги чи писати їх?
 
– Безперечно, писати.

Ілларіоне. Чому ви пишете книжки?
 
– Бо мені болить. 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage