З досвіду вечірнього читання
Думанська Оксана
21.10.2014
Все частіше чути нарікання від дорослих на нечитання дітей. Як на мій споглядальний досвід, відраза до цієї дії прихована в кількох факторах: спокуса мультиками та іграми; «важкі» тексти підручників; брак читання в родині. Ви можете додати до цього свої причини незацікавлення читанням серед наймолодших «споживачів літератури» -- і матимете рацію, бо є ще й інші чинники. Наприклад, коли дорослі не зацікавлюють дитину, а змушують узятися до книжки: тоді можна досягти лише спротиву і ще більшого бажання уникнути цього заняття.
Кожна мама знає, що дитина, спостерігаючи за її щоденною домашньою працею, намагається допомагати. Ми ж даруємо ляльковий посуд і меблі, аби ними скористалися, правда ж? І милуємося, коли всі ляльки «нагодовані» і вкладені у свої ліжечка. В такий же спосіб мами можуть зайняти дитячу увагу книгою: Юстина Соболевська у своїй «Книжці про читання» змальовує простий епізод, коли менший син, який не лише ще не читає, а й розмовляє своєю «дитячою» мовою, побачив її з книгою. І він бере свою книгу про бульдозери, де майже самі малюнки, сідає поряд і вдає із себе такого ж читача, як і мама. (Тут мушу зауважити, що я акцентую на маминому прикладі, оскільки найтісніший зв’язок у дітей молодшого віку з мамою, але свою роль в цій справі може відіграти будь-хто: старші брати й сестри, тати, бабусі й дідусі).
Отже, діти мають бачити, що дорослі читають книги, і тоді братимуться до своїх книг – текстильних, картонних та ін. Часом діти хочуть погортати вашу книгу, хоч там для них нема нічого цікавого. Не забирайте її, це гра « в дорослого», яка не зашкодить. Моя онука Єва полюбляє один із томів Ірини Вільде і завжди кладе його до своїх дитячих книг.
Та найкращим способом зацікавлення все ж лишається читання вголос – хай дитина призвичаюється до нього з «колисанкового» віку, коли просто сприймає голос, інтонацію, звуконаслідування. І хай це стане звичкою – слухати з рідного голосу слова рідної мови.
Потребу такої дії можуть підставово засвідчити педагоги і психологи, адже художній текст розвиває уяву, емоційну сферу, мовлення як таке, а наша з вами розмова стосується лиш однієї проблеми – спонукання до книги в родині.
На початках ви пропонуєте дитині книгу – погортати і пороздивлятися ілюстрації чи почитати. Але надалі покладайтеся на дитину – хай вона візьме з полички свою улюблену книгу. Можете бути певні: вам доведеться її перечитувати, можливо, й десятки разів, а дитина тішитиметься знайомому сюжету, знатиме його напам’ять і все одно проситиме читати.
Є діти, яких не привабиш казкою – можливо, це майбутні науковці й винахідники? Вони беруть до рук щось пізнавальне: дитячі енциклопедії, наприклад, і гортають їх, доки не набридне. Не намагайтеся силоміць читати їм вголос казку – вони опиратимуться до крику й сліз. Складіть свою казку, про того ж динозаврика з енциклопедії, який жив у діда й баби та ніс їм прості й золоті яєчка.
Так виходить, що мотивація дитини до читання залежить від мотивації дорослих. Хочете найбільше вкласти у свою дитину – не шкодуйте часу на читання для неї. Особливо увечері, коли вкладаєте спати. По-перше, це дитину заспокоїть. По-друге, вона відчує, що ви цієї миті належите тільки їй (не поспішаєте, не гарячкуєте, не перемикаєте свою увагу на щось стороннє). По-третє, дитина, виростаючи, відчуватиме потребу в такому інтимному спілкуванні. Тому що на ніч не обов’язково читати казку з книги – можна розповісти «живу казку» про себе, своє дитинство, про якісь кумедні випадки, чи оповісти дитині, як вона виростала, що любила, чого не хотіла робити, як ступила перший крок… А потім сказати: ми сьогодні розмовляли про тебе, а завтра почитаємо про… І тут все залежить від того, що стоїть на книжкових поличках.
Є діти, які самі розповідають казки: або про вигаданих «друзів», або відтворюють казкові сюжети – отже, вечірня казка може бути й такою. Послухайте її уважно.
Є такі нетерпеливі, що не встигають прослухати перше речення, як ставлять питання. Відповідайте, а потім читайте далі.
Є діти, яким більше до вподоби слухати вірші, є діти, яким не хочеться нічого слухати, а лиш гортати книгу і дивитися малюнки (так мій київський чотирирічний онук Захарко не випускає з рук «Карти») – ви мусите шанувати їхній вибір. Згадайте себе в дитинстві: хіба вам подобалося те, що ви МУСИЛИ робити?
Бачите, звести поради до спільного знаменника практично неможливо, як неможливо всіх навчити однаково добре співати чи водити авто.
Прищепити зацікавлення до книги – питання не одного дня чи місяця. Хоча в дітях таке все мінливе: якийсь незначний випадок може змінити мінус на плюс і навпаки. Все залежить від нашої терпеливості. Вода камінь точить. Наші щоденні спонуки до читання не мають нагадувати атаки добре озброєного вояка на цивільну особу. Будьте терпеливими…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно