0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
З досвіду вечірнього читання
Все частіше чути нарікання від дорослих на нечитання дітей. Як на мій споглядальний досвід, відраза до цієї дії прихована в кількох факторах: спокуса мультиками та іграми; «важкі» тексти підручників; брак читання в родині. Ви можете додати до цього свої причини незацікавлення читанням серед наймолодших «споживачів літератури» -- і матимете рацію, бо є ще й інші чинники. Наприклад, коли дорослі не зацікавлюють дитину, а змушують узятися до книжки: тоді можна досягти лише спротиву і ще більшого бажання уникнути цього заняття.
 
Кожна мама знає, що дитина, спостерігаючи за її щоденною домашньою працею, намагається допомагати. Ми ж даруємо ляльковий посуд і меблі, аби ними скористалися, правда ж? І милуємося, коли всі ляльки «нагодовані» і вкладені у свої ліжечка. В такий же спосіб мами можуть зайняти дитячу увагу книгою: Юстина Соболевська у своїй «Книжці про читання» змальовує простий епізод, коли менший син, який не лише ще не читає, а й розмовляє своєю «дитячою» мовою, побачив її з книгою. І він бере свою книгу про бульдозери, де майже самі малюнки, сідає поряд і вдає із себе такого ж читача, як і мама. (Тут мушу зауважити, що я акцентую на маминому прикладі, оскільки найтісніший зв’язок у дітей молодшого віку з мамою, але свою роль в цій справі може відіграти будь-хто: старші брати й сестри, тати, бабусі й дідусі).
 
Отже, діти мають бачити, що дорослі читають книги, і тоді братимуться до своїх книг – текстильних, картонних та ін. Часом діти хочуть погортати вашу книгу, хоч там для них нема нічого цікавого. Не забирайте її, це гра « в дорослого», яка не зашкодить. Моя онука Єва полюбляє один із томів Ірини Вільде і завжди кладе його до своїх дитячих книг.
 
Та найкращим способом зацікавлення все ж лишається читання вголос – хай дитина призвичаюється до нього з «колисанкового» віку, коли просто сприймає голос, інтонацію, звуконаслідування. І хай це стане звичкою – слухати з рідного голосу слова рідної мови.
 
Потребу такої дії можуть підставово засвідчити педагоги і психологи, адже художній текст розвиває уяву, емоційну сферу, мовлення як таке, а наша з вами розмова стосується лиш однієї проблеми – спонукання до книги в родині.
 
На початках ви пропонуєте дитині книгу – погортати і пороздивлятися ілюстрації чи почитати. Але надалі покладайтеся на дитину – хай вона візьме з полички свою улюблену книгу. Можете бути певні: вам доведеться її перечитувати, можливо, й десятки разів, а дитина тішитиметься знайомому сюжету, знатиме його напам’ять і все одно проситиме читати.
 
Є діти, яких не привабиш казкою – можливо, це майбутні науковці й винахідники? Вони беруть до рук щось пізнавальне: дитячі енциклопедії, наприклад, і гортають їх, доки не набридне. Не намагайтеся силоміць читати їм вголос казку – вони опиратимуться до крику й сліз. Складіть свою казку, про того ж динозаврика з енциклопедії, який жив у діда й баби та ніс їм прості й золоті яєчка.
 
Так виходить, що мотивація дитини до читання залежить від мотивації дорослих. Хочете найбільше вкласти у свою дитину – не шкодуйте часу на читання для неї. Особливо увечері, коли вкладаєте спати. По-перше, це дитину заспокоїть. По-друге, вона відчує, що ви цієї миті належите тільки їй (не поспішаєте, не гарячкуєте, не перемикаєте свою увагу на щось стороннє). По-третє, дитина, виростаючи, відчуватиме потребу в такому інтимному спілкуванні. Тому що на ніч не обов’язково читати казку з книги – можна розповісти «живу казку» про себе, своє дитинство, про якісь кумедні випадки, чи оповісти дитині, як вона виростала, що любила, чого не хотіла робити, як ступила перший крок… А потім сказати: ми сьогодні розмовляли про тебе, а завтра почитаємо про… І тут все залежить від того, що стоїть на книжкових поличках.
 
Є діти, які самі розповідають казки: або про вигаданих «друзів», або відтворюють казкові сюжети – отже, вечірня казка може бути й такою. Послухайте її уважно.
 
Є такі нетерпеливі, що не встигають прослухати перше речення, як ставлять питання. Відповідайте, а потім читайте далі.
 
Є діти, яким більше до вподоби слухати вірші, є діти, яким не хочеться нічого слухати, а лиш гортати книгу і дивитися малюнки (так мій київський чотирирічний онук Захарко не випускає з рук «Карти») – ви мусите шанувати їхній вибір. Згадайте себе в дитинстві: хіба вам подобалося те, що ви МУСИЛИ робити?
 
Бачите, звести поради до спільного знаменника практично неможливо, як неможливо всіх навчити однаково добре співати чи водити авто.
 
Прищепити зацікавлення до книги – питання не одного дня чи місяця. Хоча в дітях таке все мінливе: якийсь незначний випадок може змінити мінус на плюс і навпаки. Все залежить від нашої терпеливості. Вода камінь точить. Наші щоденні спонуки до читання не мають нагадувати атаки добре озброєного вояка на цивільну особу. Будьте терпеливими…
Вам може бути цікаво
«Експрес до Ґаліції». Уривок з роману Богдана Коломійчука
Мій квітучий рік
Таке різне Різдво
Відкладена помста – як особиста релігія
Вірш дня. Остап Сливинський
Як нагодувати диктатора: таємниці кухарів найжорстокіших тиранів ХХ століття
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати