0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Юрко Іздрик: «Тексти - це не відображення нашої реальності. Вони самі по собі реальність»
Юрка Іздрика неможливо не любити - стільки у ньому харизми, шарму, самоіронії і таланту. Переконатися у цьому можна було на публічному інтерв'ю, яке провела Мар'яна Савка у рамках Книжкового Арсеналу. 
 
У «Видавництва Старого Лева» зараз є дві особливі книжки Юрка - зібране усіх його прозових творів «Номінація» та поетична книга вибраного «Календар любові». «Видати всю прозу Іздрика під однією обкладинкою - це була наша ідея, - каже Мар'яна Савка. - Юрко навіть трошки опирався їй, але врешті погодився. Від багатьох текстів зараз Іздрик відхрещується, мовляв, все - не то. Але, як мені здається, якби не цей масив текстів тодішнього Іздрика, ми б не мали зараз поезії Іздрика теперішнього». 
 
«У душі я письменник, при чому геніальний, - з притаманною йому самоіронією говорить Іздрик. - Але так само можна чути музику, але не вміти її заспівати. Просто я - читач кращий, ніж письменник. У мене слух хороший. Більше того, я навіть прозу досі пишу. Щоправда, лише в голові. І мені так добре від того, що я не змушую себе переносити це все на папір, а задовольняюся просто реченнями, які блукають у мене в голові».
 
 
Розмовляли Мар'яна і Юрко не лише про поезію і прозу, а й про пам'ять, про Фейсбук як майданчик для творчості, про письменництво як ідентичність, впорядкування своїх творів, про сприйняття себе, а ще читали вірші і прозу.  
 
«Я намагаюся бути Всевишнім у своєму власному житті, - зізнається Юрко. - Тобто Всесвіт, той, що найближче до мене, я конструюю для себе самотужки. А почалося це з філологічних практик, бо писання - це завжди творення світів. І це не метафора. Просто текст - не відображення нашої реальності. Текст сам по собі є реальністю. Тому той, хто пише, той і займається творенням світів. І якось це у мене плавно перейшло у побут. Ми самі творимо свою особистість. Є навіть таке визначення, що ми - це наша пам'ять. Я - це те, що я пам'ятаю про себе. Але наша пам'ять не комп'ютерна, ти не залізеш у папку і не подивишся, а що ж там було. Ні. Щоразу згадуючи щось, ми змінюємо свої спогади. Фактично змінюємо самих себе. І не завжди розуміємо, що ми творимо і світ навколо себе».
 
 
 
 
Вам може бути цікаво
Про «Вільнюський покер» і спільний досвід України і Литви
Залишатися звичайним: рецензія на книгу Саллі Руні «Нормальні люди»
Дитячі суботи у Львові!
Новинка «Куди і звідки» арт-студії «Аґрафка» розповість про рух, мандри та простір
«Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка. Уривок
Наталя Іваничук про переклад «Ріка» та «До музики»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати