Юрко Іздрик: «Тексти - це не відображення нашої реальності. Вони самі по собі реальність»
Юрка Іздрика неможливо не любити - стільки у ньому харизми, шарму, самоіронії і таланту. Переконатися у цьому можна було на публічному інтерв'ю, яке провела Мар'яна Савка у рамках Книжкового Арсеналу.
У «Видавництва Старого Лева» зараз є дві особливі книжки Юрка - зібране усіх його прозових творів «Номінація» та поетична книга вибраного «Календар любові». «Видати всю прозу Іздрика під однією обкладинкою - це була наша ідея, - каже Мар'яна Савка. - Юрко навіть трошки опирався їй, але врешті погодився. Від багатьох текстів зараз Іздрик відхрещується, мовляв, все - не то. Але, як мені здається, якби не цей масив текстів тодішнього Іздрика, ми б не мали зараз поезії Іздрика теперішнього».
«У душі я письменник, при чому геніальний, - з притаманною йому самоіронією говорить Іздрик. - Але так само можна чути музику, але не вміти її заспівати. Просто я - читач кращий, ніж письменник. У мене слух хороший. Більше того, я навіть прозу досі пишу. Щоправда, лише в голові. І мені так добре від того, що я не змушую себе переносити це все на папір, а задовольняюся просто реченнями, які блукають у мене в голові».
Розмовляли Мар'яна і Юрко не лише про поезію і прозу, а й про пам'ять, про Фейсбук як майданчик для творчості, про письменництво як ідентичність, впорядкування своїх творів, про сприйняття себе, а ще читали вірші і прозу.
«Я намагаюся бути Всевишнім у своєму власному житті, - зізнається Юрко. - Тобто Всесвіт, той, що найближче до мене, я конструюю для себе самотужки. А почалося це з філологічних практик, бо писання - це завжди творення світів. І це не метафора. Просто текст - не відображення нашої реальності. Текст сам по собі є реальністю. Тому той, хто пише, той і займається творенням світів. І якось це у мене плавно перейшло у побут. Ми самі творимо свою особистість. Є навіть таке визначення, що ми - це наша пам'ять. Я - це те, що я пам'ятаю про себе. Але наша пам'ять не комп'ютерна, ти не залізеш у папку і не подивишся, а що ж там було. Ні. Щоразу згадуючи щось, ми змінюємо свої спогади. Фактично змінюємо самих себе. І не завжди розуміємо, що ми творимо і світ навколо себе».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно