Юля Самелюк: «Моцарта я малювала під мелодійний рок»
Інтерв’ю з ілюстраторкою роману Доржа Бату «Моцарт 2.0» – Юлею Самелюк. Розмовляла із художницею відповідальна редакторка книжки Ольга Ренн.
Юлю, Дорж Бату неодноразово розповідав історію, як він тебе помітив, як спочатку ти намалювала його веселий портретик, потім він спостерігав за тобою під час #Inktober2019 і йому спала на думку ця чудова ідея, що тобі варто попробуватися на ілюстраторку книжки «Моцарт 2.0». Скажи, що ти відчула, які були твої перші думки?
Тоді ми вже були знайомі у фейсбуці і я встигла разів тридцять побути згодною з постами Бату, разів зо два побути зовсім не згодною з постами Бату, тихо самій собі намалювати три маленькі комікси про Франческу і взяти участь в двох #inktober – конкурсах для тих, хто малює чорнилом.
Перша несподіванка мене спіткала якраз під час конкурсу два роки тому, коли я запропонувала друзям замовляти мені малюнки. Серед звичних «Юлька, а давай намалюй мені сову (каштани-пісню-вітер-Кольку-Тімоху-Аліску)» раптом з’являється пан Дорж Бату та, наче так і треба, замовляє мені Франческу.
Пам’ятаю, що першою малювала «Франческу в тирі» і дуже переживала, що в коментарі прийде мій кум-мисливець і перепаплюжить естетичне задоволення від споглядання Франчески своїм: «Хе! Хто ж так стріляє – вона без зубів залишиться!». Тому про всякий випадок перечитала всі інструкції зі стрільби стоячи і передивилася купу відео на ютубі. До речі, хочу попередити: якщо ви дійсно вирішите стріляти з потужної зброї стоячи, робіть це обережно, бо зуби там таки вибити можна без особливих зусиль.А друга несподіванка мене спіткала під час минулого іноктобера: Дорж Бату запропонував мені ілюструвати «Моцарта 2.0». Пам’ятаю, я боялася, що він зараз скаже, що пожартував, а ще в мене була підозра, що він помилився адресатом. Потім я якомога лаконічніше вичавила зі себе «Так», ввічливо погодилась прочитати початок роману, стримано і виховано побалакала з ним про життя і мистецтво, вишукано попрощалася і пострибала до дітей репетувати: «Ага, а мені замовив ілюстрації Дорж Бату!!!».
Розробка персонажів – твоя сильна сторона, і це очевидно. Розкажи, будь ласка, як ти з ними працюєш, як виходить, що вони в тебе такі динамічні, емоційні?
Це цілковито заслуга Доржа Бату. Усі герої «Моцарта 2.0» хіба що не вистрибують зі сторінок. Дві фрази – і ти вже відчуваєш, хто перед тобою. У кожного – свої вади, слабкості і пунктики, кожен – особистість. А коли вже відчуваєш персонажа, то намалювати – не така вже складна робота.
Розкажи, як ти обирала сцени, які врешті проілюструвала. Які ілюстрації було найскладніше малювати, а які намалювалися «сходу», одразу? І ще – яка ілюстрація для тебе особлива?
Коли читаю книжку, зазвичай уявляю собі все так, неначе дивлюся фільм: от під сходами в парку лежить Моцарт; от він заходить у відділок, бігають заклопотані поліцейські; от вони зі Стейсі йдуть нічним Нью-Йорком, блищать калюжі, дме вітер. Усе це бачу в уяві, наче фільм.
І так само, як і у фільмі, мої емоції раптом ловлять якийсь момент, який вражає найбільше – момент, що створює настрій.
Двоє спантеличених поліцейських очима такого ж спантеличеного Моцарта. Біркін і Шанель, які дивляться одна на одну так, що діалог між ними чітко зрозумілий навіть тоді, коли ти його не чуєш. Великий добрий Бріджес. Гамірний, яскравий Нью-Йорк з хмарочосами, магазинами та рекламою, і посеред величного, багатомільйонного міста – маленький музикант наодинці з інструментом.
Ці всі картинки залишаються в уяві навіть після того, як закінчуєш читати. Ці моменти згадуєш першими, коли думаєш про книжку. Вони – символічні. У них сконцентровано найбільше емоцій. Саме їх я намагалася обирати для ілюстрацій.
Улюблена моя ілюстрація – Бріджес біля дошки. Там за ним на тій дошці – купа зашифрованих загадок і дві цілком реальні карти. Та і взагалі Бріджес – мій улюблений персонаж.
А от найскладніше мені працювалося зі Стасею. Пам’ятаю, як я два тижні намагалася її намалювати. Річ у тім, що і в книжці, і в житті (а Стася має прототип) головна героїня дуже гарна. А я здебільшого малюю смішних хара́ктерних людей. Тому довго мучилася, намагаючись знайти золоту середину. Дооооооовго.
Як це працювати з Доржем Бату? Якою власне була оця взаємодія автора та ілюстратора?
О, Бату – це ідеальний замовник. Йому завжди подобається те, що я роблю. Тобто, навіть якщо йому не подобається, що я роблю, або якщо він має якісь зауваження, перше, що він робить – це висловлює найщиріше захоплення. Друге – це висловлює найщиріше захоплення ще раз. І лише після усіх компліментів Дорж може дозволити собі якийсь такий легкий натяк на аж занадто переляканого Моцарта. Або аж занадто акуратного Бріджеса. Лише одного разу перемальовувала персонажа на його прохання. Це був Фернандес, якого спочатку намалювала худим інтелігентним мексиканцем з експресивним кучерявим чубом, а він попросив зробити з нього зека. Але це відбувалося ще на етапі ескізів і було однозначно весело, бо одягнути зека в сорочку з квіточками і змусити його боятися офіціантку – непересічний досвід.
Коли я починала роботу з книжкою, якраз мала відрядження до Відня, і Дорж, знаючи це, просто змусив мене піти в дім Моцарта :) Знаю, що у тебе було серйозне заглиблення в життя і творчість Моцарта, розкажи трохи про це.
О, так. Я переслухала всі концерти, які пересилав мені Дорж. Я переслухала купу музики на ютубі. Я перечитала купу листів Моцарта в онлайн бібліотеках. Вивчила його почерк та манеру записувати ноти, ознайомилася з усіма трендами чоловічої моди того часу, знаю, як шилося взуття, вивчила європейські норми етикету і взагалі на деякий час бібліотека Конгресу стала моїм улюбленим сайтом. Тобто, так, занурення було серйозне.
Єдине: я так і не змогла малювати «Моцарта 2.0» під Моцарта. Занадто класичні виходили малюнки. Тому я наскубала у сина сучасного мелодійного року і малювала здебільшого під смачний ритм «Skillet» та «Fall Out Boy».
Який твій улюблений момент у романі «Моцарт 2.0»?
Улюблений – так, щоб не дуже спойлерити – з Козінським на останніх сторінках Grand Finale. Завжди, коли стаю свідком таких вчинків, здається, що потроху наближаюсь до розуміння сенсу життя.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно