Юлія Мусаковська: «Всі, хто борються за свободу, чимось жертвують і змінюються»
Під час 28 Book Forum відбулася розмова про поетичну книжку Юлії Мусаковської «Бог свободи» за участі літературознавиці і критикині Ганни Улюри в ролі модераторки. На сцені театру імені Леся Курбаса жінки говорили про поезію, свободу та право розказувати родинні історії. В напівтемному залі звучали улюблені вірші, а камерна атмосфера сприяла щирості та відвертості.
Кілька цитат із розмови:
Юлія Мусаковська про дежавю і «Бога свободи»
У мене дежавю з 2017 року: ми вже спілкувалася з Ганною Улюрою на Місяці авторських читань (МАЧ) про ці тексти, які на той момент ще не стали книжкою «Бог свободи». Відтоді рукопис набув іншої форми, його концепція та моє сприйняття цих текстів теж змінилися. Книжка була завершена ще у 2020, але з різних причин я вирішила не одразу давати її в друк. Через те вона встигла «відлежатися», і я досить давно була готова про неї говорити. Часто в в процесі таких розмов викристалізовується твоє бачення власної книжки, з’являються досить несподівані сенси.
Ганна Улюра про 5 книг і 5 сердець Юлії
Це п’ята поетична книжка Юлії Мусаковської, і, на мою думку, то дуже важлива п’ятірка. Коли я нотувала назви попередніх книг, то зрозуміла, що вони пов’язані: «На видих і на вдих», «Маски», «Полювання на тишу», «Чоловіки, жінки і діти», а далі — «Бог свободи». Раніше я бачила вірші, що увійшли в останню збірку, та їхнє активне обговорення у Facebook. Деякі вважаю очевидними хітами, хедлайнерами. Це власне книжка – повна завершена історія, а в історіях найцікавіше, хто їх розказує. Тут є мій улюблений вірш про когось, хто має п’ять сердець: серце дружини, серце матері, серце доньки, серце бджоли і серце, яке говорить. Мені цікаво, в якому ритмі сьогодні б’ється серце Юлі.
Юлія Мусаковська про свої серця
BookForum спонукає до розмов, тому сьогодні — це серце, яке говорить. В цьому тексті чотири з п'ятьох сердець - традиційні серця, ролі жінки, які прийнятні та зрозумілі для суспільства. Навіть сердце бджоли — сердце трудоголіка. До речі, література — це моя друга робота, перша та основна — цілком від неї далека та відмінна. Так ось, серце, яке говорить — це щось неочевидне, але воно є рушієм величезної сили і часом робить усі інші ролі другорядними.
Про love story з ілюстраторкою Анастасією Старко
З Анастасією Старко (Anna Lee) у нас сталася справжня love story. Я давно знайома з роботами цієї художниці-колажистки у Facebook, а ще з останніми її неймовірними роботами — оформленням збірок віршів Бахман та Целяна. Одна з ілюстрацій, що потрапила у збірку, створена ще до її знайомства з моїми текстами. Фраза з мого вірша «того вечора він видобув птаха у тебе з горла» була досконало відтворена у її колажі. Це стало для мене своєрідним знаменням. Це стало для мене своєрідним знаменням. Мені близька естетика робіт Анастасії. В нашій спільній роботі трохи менше її характерної тілесності та відвертості, але повністю збережені стиль та бачення ілюстраторки. Ми працювали в онлайн-форматі, зідзвонювалися, обговорювали напрацювання та ділилися враженнями. Мені було надзвичайно легко комунікувати з Анастасією, і я отримала море задоволення від співтворчості та результату. Окремо мушу відзначити несподівану та влучну ідею обкладинки. Анастасія сама запропонувала кольористику, побачила книжку червоною і вогняно-жовтою. Там є буквальні кольорові образи: червона піжама, серце, вогонь, лисиця. Червоне — це кров, але вона необов'язково ототожнена до смерті, а може супроводжувати народження (“буде народжена ніч — недарма горизонт кровить”).
Про сутність свободи і поезії
Тут ідеться про божественну сутність свободи, яка може по-різному проявлятися в кожній людині. Вона для мене не має статі, хоча має різні вияви, її природа видозмінюється, має різні несподівані наслідки для носія. Свобода, яка є відповідальністю, далеко не всім підходить. Всі, хто борються за свободу, у книжці зокрема, чимось жертвують і змінюються.
Поезія — це та форма, в якій я зараз наважуюсь проговорювати родинні історії. У нас вдома їх розповідали в півголоса. Не було заведено виносити особисті речі назовні, за принципом як сміття з хати. Вірші дають мені свободу розповідати ці історії. Так склалося, що всі дороги в них вели до Львова, і саме тут відбувалися доленосні зустрічі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно