Юлія Мусаковська: «У поезії є потаємний бік, і найчастіше це – страх»
У львівській Книгарні «Є» презентували поетичну збірку Юлі Мусаковської «Чоловіки, жінки і діти», що вийшла у ВСЛ. До відвертої розмови долучилися ілюстратори збірки Романа Романишин й Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка»), заступник головного редактора ВСЛ Катя Міхаліцина та поетеса Маріанна Кіяновська, яка написала передмову до книги. Говорили про почуття та явища, які рухають нами впродовж життя: страхи, любов, архетипи, комплекси, гендерні ролі та суспільні норми.
«Книги з поетичної серії ВСЛ - це завжди суголосся думок та ідей, - розповіла Катя Міхаліцина. - Зокрема у збірці «Чоловіки, жінки і діти», окрім голосу Юлі як автора, звучить голос Маріанни Кяновської, яка стала автором сильної передмови, голоси Романи й Андрія, які створили візуальний ряд для збірки. У цій книзі наче відкривається окремий світ, де колір переходить у слово, образ візуальний - в образ поетичний».
У всякої поезії, зізнається Юля, є потаємний бік, і найчастіше це - страх: дитячі страхи, страх самотності, страх матері за майбутнє дитини... А найбільшим є страх неминучості змін. «Ця збірка відкрила у мені первісні страхи і первісність як таку - вона по суті, є переосмисленням мене самої від самого початку», - каже авторка. Три цикли віршів, написаних з 2013 по 2015 роки, вмістили чимало особистісних переживань Юлії: від переїзду міської дівчини у вузьке, «замкнуте коло» сільської громади (поезія «У жінок цього селища місія непроста») до безсонних ночей у страху за майбутнє єдиного сина («Зненацька крізь сон ледве чутне «мамо, боюся»).
Емоційним доповненням до книги стали ілюстрації: від першого розділу «Глина» і до останнього – «Вогонь» - сторінки поступово наливаються червоним полум'ям, а в кінці збірки зовсім стають багряними. Андрій та Романа розповіли, що пережили цю збірку разом з Юлею Мусаковською, мали нагоду ділитися думками щодо віршів з автором.
«Найперше, після прочитань віршів з розділу «Вогонь» у нас з'явився досить провокативний образ - ембріони з мечами в руках. Коли читаєш рядки: «а наступного сина свого називає гнів, у наплічник йому вкладає уламки миру», - розумієш, що війна вже глибоко всередині нас, навіть діти народжуються з мечами в руках. З іншого боку, всередині нас живе страх: на який бік стане ця дитина? Тому виник образ матері-птахи, син якої надягає маску вовка. Після цього решта образів посипалися один за одним», - розповів Андрій Лесів.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно